Зловживання правом — поняття, яке юристи обговорюють вже не одне десятиліття. Однак чітке розуміння, що саме вважати зловживанням і як з ним боротися в рамках правового поля, досі відсутнє. Проблема особливо гостро проявляється у професійній діяльності адвокатів, де межі дозволеного часто розмиті.
На перший погляд може здатися, що зловживання правом — це форма порушення норми закону. Але насправді все складніше. Зловживання зазвичай відбувається в межах дозволених дій. Наприклад, адвокат може використовувати процесуальні права для затягування розгляду справи, не порушуючи при цьому закон в прямому сенсі. Судді вважають, що така поведінка підриває довіру до системи правосуддя. Водночас, вона не завжди має чітко визначені наслідки.
Мабуть найголовніша проблема полягає у відсутності критеріїв. У національному законодавстві термін «зловживання правом» згадується неодноразово (наприклад, ч. 3 ст. 13 ЦК, ч. 4 ст. 107 Закону «Про судоустрій і статус суддів») і кожного разу визначається як недопустима форма поведінки. Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не містить положення щодо зловживання правами з боку адвокатів. Водночас, він передбачає застереження від «зловживання правом на звернення до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури», зокрема використання зазначеного права як засобу тиску на адвоката у зв’язку з його професійною діяльністю. Ця норма подібна до припису закону, який захищає суддів від зловживання правом на звернення, спрямованого проти них.
Зміст та межі професійних прав адвоката визначаються у Законі двома способами: наводиться конкретний перелік прав (пп. 1-11 ч. 1 ст. 20) та надається право вчиняти будь-які дії, за винятком заборонених законом (ч. 1 ст. 20).
Читайте статтю: Зловживання правами при поданні клопотань про тимчасовий доступ до речей і документів
Крім цього, під час здійснення адвокатської діяльності адвокат присягається дотримуватися правил адвокатської етики (ч. 1 ст. 11 Закону). Але ПАЕ не використовують термін «зловживання» поза контекстом дисциплінарної скарги на адвоката. Серед етичних вимог до адвоката зазначено, що він не повинен вчиняти дії, спрямовані на невиправдане затягування судового розгляду справи; має поважати процесуальні права адвоката, який представляє іншу сторону, та не вдаватися до дій, що грубо порушують ці права; під час здійснення професійної діяльності в суді адвокат зобов’язаний поводити себе чесно, гідно та добропорядно, утверджуючи повагу до адвокатської професії.
Вчинення адвокатом дій, що суперечать ПАЕ, слід формально розглядати як дії, що виходять за межі наданих йому прав, а не як їх реалізацію. Будь-яка поведінка, що порушує правила, відповідно ч. 1 ст. 20 Закону, знаходиться поза межами повноважень адвоката. Зокрема, ПАЕ забороняють невиправдане затягування судового розгляду, не охоплюючи при цьому затягування досудового розслідування та «виправдане» затягування судового розгляду.
Аналізуйте судовий акт: Зловживання правом чи захист прав? Чи може залишення позову без розгляду бути зловживанням та підставою для стягнення судових витрат?(ВС/КЦС у справі №521/3011/18 від 14.01,2021 р.)
Тож законодавство використовує загальні формулювання, але при цьому не дає конкретного роз’яснення, що саме мається на увазі.
Невизначеність «зловживання правом» створила підґрунтя для конституційної скарги, в якій стверджувалося, що зміст норм ч. 3 ст. 13, ч. 3 ст. 16 Цивільного кодексу викладений узагальнено та абстрактно, а також, що вони не містять жодних чітких критеріїв та/або обставин та/або умов, які підлягають установленню та оцінці судом для того, щоб кваліфікувати діяння особи (а тим більше сторони приватноправового договору) як зловживання правом. Одразу тут зауважимо, що договір про надання правничої допомоги, хоч і створює повноваження адвоката з участі у різних, в т.ч. відмінних від цивільного, видах судочинства, проте має чітко виражену цивільно-правову природу.
Конституційний Суд (рішення від 28.04.2021 № 2-р(II)/2021) погодився з тим, що словосполуку «а також зловживання правом в інших формах» учасник цивільних відносин, суд або інший суб’єкт правозастосування може розуміти як таку, що створює юридичну невизначеність, що впливає на передбачуваність правовідносин та ситуацій. Водночас КС підкреслив, що цю словосполуку слід тлумачити та застосовувати не відокремлено від інших приписів права, а в їх посутньому взаємозв’язку з нормами Кодексу. Тому учасник цивільних відносин у разі потреби за допомогою відповідної консультації зможе розумно передбачити, які його дії можуть бути в подальшому кваліфіковано як недобросовісні та такі, що порушують межі здійснення цивільних прав, зокрема у формі зловживання правом, та якими можуть бути юридичні наслідки таких дій.
Блог