Скасування арешту майна у ВАКС: робота над помилками

Кримінальне процесуальне законодавство передбачає два можливі шляхи скасування арешту у кримінальному провадженні: оскарження ухвали слідчого судді (суду) про арешт майна в апеляційному порядку (ст. 309 КПК України) або звернення до суду з клопотанням про скасування арешту (ст. 174 КПК України).

Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді (суду), якою було накладено арешт на майно може бути подана безпосередньо до суду апеляційної інстанції, зокрема у разі неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, допущення судом першої інстанції істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, які дозволяють вважати відповідну ухвалу незаконною та необґрунтованою.

Натомість, подаючи суду клопотання про скасування арешту майна особа, яка заявляє відповідне клопотання, має довести, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (абз. 2 ч. 1 ст. 174 КПК України).

Як свідчить аналіз практики Вищого антикорупційного суду (ВАКС) за період часу з 06.09.2019 року по 05.10.2020 року (був зроблений автором за допомогою системи аналізу судових рішень Verdictum), шанси на скасування арешту майна в порядку ст. 174 КПК України саме у цьому суді – один до двох (226 ухвал про відмову у задоволенні клопотання проти 134 ухвал про скасування арешту). Отже, якщо ви найближчим часом плануєте звертатися до ВАКС з відповідним клопотанням, раджу звернути увагу на наступні висновки та мотивування, які були покладені в основу судових рішень про відмову у скасуванні арешту, щоб не повторювати чужих помилок або заздалегідь попрацювати над спірними моментами, які будуть наведені нижче.

1. Режим спільної сумісної власності не передбачає виділ часток кожного власника в натурі, що унеможливлює ідентифікацію конкретних часток обвинуваченого та його дружини у спільному майні, через що обтяження майна підозрюваного (обвинуваченого) в цілому є єдиним можливим та ефективним заходом забезпечення кримінального провадження з метою можливої конфіскації майна у випадку призначення такого виду покарання (ухвала ВАСК від 30.09.2020 року у справі №317/2973/18; http://reyestr.court.gov.ua/Review/92000820).

Мотивування відмови:

Суд не заперечує положень чинного законодавства, на яке посилається заявник, зокрема ч. 3 ст. 368 ЦК України, відповідно до якого майно набуте подружжям під час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому спільну сумісна власність подружжя належить подружжю незалежно від того, на чиє ім'я видано та оформлено документи. Разом з тим, самі положення вищевказаної статті містять відповідні можливі виключення із вказаної норми на підставі договору чи закону, що свідчить про неабсолютний характер вказаної норми та можливі винятки, закріплені відповідними правовстановлюючими документами про право власності на майно.

З вимог ч. 1 ст. 174 КПК України випливає, що право на подання клопотання про скасування арешту майна має, зокрема, і власник або інший володілець майна. Отже, саме на заявникові лежить обов'язок довести наявність права власності на майно, з якого заявник просить зняти арешт, у зазначеній нею частці (1/2 частина).

Самим заявником не надано суду належних доказів правових підстав виникнення у неї права власності на майно, на яке було накладено арешт. Посилання в клопотанні на те, що вказане майно було придбано протягом періоду подружнього життя заявниці з обвинуваченим не підтверджує підстав набуття нею права власності на вказані об'єкти, саме у зазначених заявником частках.

Режим спільної сумісної власності, на відміну від режиму спільної часткової власності, не передбачає виділ часток кожного власника в натурі, що унеможливлює ідентифікацію конкретних часток обвинуваченого та його дружини у спільному майні, через що обтяження майна підозрюваного (обвинуваченого) в цілому є єдиним можливим та ефективним заходом забезпечення кримінального провадження з метою можливої конфіскації майна у випадку призначення такого виду покарання.

Тож, оскільки частки подружжя у праві спільної сумісної власності не визначені, суд позбавлений можливості їх визначати поза межами цивільного позовного провадження. Таким чином, заявниця не довела, що арешт, накладений ухвалою слідчого судді, є необґрунтованим, а тому зазначений захід забезпечення кримінального провадження не підлягає скасуванню.