Кожен, хто хоча б дотично має справу з податками, чув про узгоджені/неузгоджені грошові (податкові) зобов’язання. Однак, як кажуть, чути чуєш, а розуміти не завжди вдається. Водночас, розуміння, коли ж грошові/податкові зобов’язання є узгодженими, є важливим для платника податку. В чому – спробуємо розібратися та пояснити.
У самому Податковому кодексі України (далі – ПКУ) чіткого визначення узгодженого податкового зобов’язання немає. Стаття 54, що стосується визначення сум грошових (податкових) зобов’язань, відокремлено від інших положень ПКУ не дає змоги комплексно розкрити та систематизувати, які ж зобов’язання є узгодженими, а які ні, та який порядок власне самого узгодження.
З комплексного аналізу норм Податкового кодексу України можна зробити висновок, що момент узгодження податкового зобов’язання залежить від його способу визначення.
Самих таких способів ПКУ називає три, а саме, коли грошове (податкове) зобов’язання:
При цьому, за замовчуванням, як встановлює законодавець, діє перший спосіб. Тобто, вважається, що окрім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового (грошового) зобов’язання та/або пені, яку зазначає у митній декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у визначені строки.
Випадки, коли визначення суми податкових/грошових зобов’язань є обов’язком контролюючого органу, об’єднані у вичерпний перелік, який міститься у п.54.3 ст.54 ПКУ. Так, наприклад, контролюючий орган зобов’язаний визначити суму грошового/податкового зобов’язання, коли платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію, а є підстави вважати, що вона повинна бути подана; за результатами перевірок (окрім електронних) та/або митного контролю; а також коли контролюючий орган є відповідальною особою за нарахування сум податкових зобов’язань відповідно до закону (як у випадку транспортного податку для фізичних осіб).
Аналізуючи практику, можна зауважити, що проблематичні питання щодо узгодженості грошових (податкових) зобов’язань виникають здебільшого саме у випадках, коли контролюючий орган самостійно визначає їх суму.
Така ситуація зумовлена тим, що в цьому випадку грошове (податкове) зобов’язання буде узгодженим не з самого моменту власне визначення контролюючим органом його суми у відповідному рішенні, а з урахуванням інших обставин, зокрема, строків та типу оскарження. Тобто, ПКУ пропонує певний алгоритм узгодження сум грошових (податкових) зобов’язань.
Встановлення ж моменту узгодження важливе в силу того, що платник податку при визначенні грошового (податкового) зобов’язання контролюючим органом, несе відповідальність лише за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов’язання. Тобто, якщо грошове (податкове) зобов’язання буде неузгодженим, то платник податків не має обов’язку щодо його сплати, йому не може бути надіслана податкова вимога.
Надзвичайно важливим, особливо в реаліях сьогодення, є той факт, що до моменту узгодження грошового (податкового) зобов’язання (тобто, до закінчення процедури адміністративного/судового оскарження), повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення щодо ухилення від плати податків не може грунтуватися виключно на рішенні контролюючого органу, яке оскаржується (п.56.22 ст.56 ПКУ).
Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.
Повний текстCopyright © 2014-2026 «Протокол». Всі права захищені.