У квітні 2019 року в офіційному виданні «Голос України» опублікований довгоочікуваний Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень».
Закон набуде чинності з 01 січня 2020 року.
Таким чином, законодавець нарешті формально привів у відповідність Кримінальний кодекс України до Кримінального процесуального кодексу України, зміст якого, з моменту набрання ним чинності у листопаді 2012 року, передбачав положення, що стосуються кримінального провадження щодо кримінальних проступків і які мали б вступити в дію одночасно з набранням чинності законом України про кримінальні проступки. Відсутність такого закону, на думку його авторів, блокувала можливість здійснювати кримінальне судочинство щодо злочинів невеликої тяжкості у спрощеному порядку, а також тягла за собою безпідставне навантаження на органи досудового розслідування, що, в свою чергу, мало вплив на низький рівень якості проведення досудового розслідування у всіх кримінальних провадженнях.
Проте чи дійсно таке спрощення досудового розслідування не суперечить Конституції України та забезпечить дотримання прав усіх учасників кримінального провадження?
За вже звичною для України практикою, зазнала суттєвих змін стала національна кримінально-правова доктрина. Так, наприклад, значення поняття «злочину» суттєво звужено по відношенню до поняття «кримінального правопорушення».
За новою класифікацією всі кримінальні правопорушення поділятимуться на кримінальні проступки і злочини.
Додатково також визначено класифікацію саме злочинів на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі. До нетяжких злочинів віднесено злочини, які наразі є злочинами середньої тяжкості, тобто такі, за які передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п'яти років.
Щодо тих кримінальних правопорушень, які станом на сьогодні визнаються злочинами невеликої тяжкості, тобто такими, за які Кримінальним кодексом України передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання за винятком основного покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, то їх законодавець фактично «автоматично» відніс до «кримінальних проступків».
Одночасно зі змінами матеріального права, набуде чинності новий для учасників кримінального провадження процесуальний порядок його проведення. Зокрема, в Україні знову з’являться «дізнавачі», які здійснюватимуть провадження щодо кримінальних проступків за особливим порядком.
Здавалося, що прийняття цього закону мало б пом’якшувати кримінальну відповідальність, шляхом віднесення частини злочинів до групи «кримінальні проступки», особливою ознакою яких є відсутність судимості після відбуття засудженим покарання, проте, з метою популізму, народними депутатами також було прийнято ряд змін, щодо посилення кримінальної відповідальності, а також криміналізоване діяння, яке до цього часу було і є адміністративним правопорушенням, а саме доповнено Кримінальний кодекс України статтею 286-1, відповідно до якої керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп’яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, або відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку медичного освідування на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а так само вживання водієм транспортного засобу після дорожньо-транспортної пригоди за його участю алкоголю, наркотиків, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником), або після того, як транспортний засіб був зупинений на вимогу поліцейського, до проведення уповноваженою особою медичного освідування з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, чи до прийняття рішення про звільнення від проведення такого медичного освідування караються штрафом від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.
Крім того, прийнятий закон передбачає, що затримання особи, яка вчинила кримінальний проступок, передбачений статтею 286-1 Кримінального кодексу України, з ознаками перебування у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння або перебування під впливом лікарських засобів, що знижують її увагу та швидкість реакції, здійснюється не більш як на три години з обов’язковим доставленням такої особи до медичного закладу для забезпечення проходження відповідного медичного освідування. Відносно інших кримінальних проступків встановлено, що за наявності у службової особи органу, який проводить досудове розслідування, достатніх підстав вважати, що особа перебуває у стані сп’яніння або під впливом лікарських засобів, що знижують увагу та швидкість реакції, вона може затримати таку особу до двадцяти чотирьох годин без рішення суду. Тобто законодавцем звужено права людини в частині можливості відмовитись, без настання негативних юридичних наслідків для особи у вигляді притягнення її до кримінальної відповідальності, від проходження медичного освідування на предмет перебування у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння або перебування під впливом лікарських засобів, що взагалі є медичною таємницею та охороняється законом, у випадку, якщо посадова особа національної поліції матиме «підозру» щодо перебування особи в такому стані. Така норма грубо порушує принцип презумпції невинуватості, який гарантований Конституцією України. Варто при цьому згадати про нещодавнє Рішення Конституційного суду України у справі про визнання неконституційною статті 368-2 Кримінального кодексу України про незаконне збагачення. Аналізуючи це рішення, можна зробити висновок, що Cуд цілком обґрунтовано дійшов висновку про неможливість за приписами статей 62, 63 Конституції України законодавчо формулювати склад такого злочину, яким буде покладено на особу обов’язок підтверджувати доказами правомірність своїх діянь, тобто доводити свою невинуватість та надавати стороні обвинувачення право вимагати від особи підтвердження доказами правомірності її дій (у даному випадку проходити медичне освідування).
Блог