Р І Ш Е Н Н Я
іменем україни
24 вересня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Дьоміної О.О.,суддів: Коротуна В.М.,Ступак О.В.,Попович О.В.,Штелик С.П.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання недійсним договору ренти та витягу з реєстру права власності на нерухоме майно, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 15 травня 2014 року,
в с т а н о в и л а:
ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом про визнання укладеного з ОСОБА_7 договору ренти недійсним з підстав, передбачених статтею 225 ЦК України, та витягу з реєстру права власності на нерухоме майно.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 лютого 2014 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 15 травня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову.
Визнано недійсним договір ренти від 12 грудня 2011 року, укладений між ОСОБА_6 і ОСОБА_7, посвідчений нотаріально та зареєстрований в реєстрі за № 3483.
Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_7 на квартиру АДРЕСА_1, зареєстрованого 15 грудня 2011 року Обласним комунальним підприємством «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» за реєстраційним номером 26887645, номер запису 4504 в книзі 52, набутого на підставі нотаріально посвідченого договору ренти від 12 грудня 2011 року.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погодившись із зазначеним рішенням апеляційного суду, ОСОБА_7 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що 12 грудня 2011 року ОСОБА_6 і ОСОБА_7 уклали договір ренти квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрований в реєстрі за № 3483 (а.с. 5, 6).
Положенням частини 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України.
Відповідно до частини 1 статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Згідно з висновками, що містяться в акті амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 119 від 14 квітня 2014 року, призначеної ухвалою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_6 хворіє стійким хронічним психічним розладом у формі судинної деменції. Наявний психічний розлад позбавив здатності ОСОБА_6 усвідомлювати свої дії і керувати ними на період часу укладення договору ренти від 12 грудня 2011 року та позбавляє на даний час (а.с. 192-196).
Висновки проведеної експертизи відповідачем не спростовані.
Таким чином скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про визнання договору ренти недійсним на підставі статті 225 ЦК України.
Однак із висновком апеляційного суду про скасування державної реєстрації повністю погодитися не можна, оскільки він не відповідає закону.
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі-Закон).
Загальними засадами реєстрації прав на нерухоме майно є публічність, вона проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом (пункт 5 статті 3 Закону).
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав приймає державний реєстратор.
Згідно з нормою частини 1 статті 26 Закону записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Запис про скасування державної реєстрації прав вноситься у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав (частина 2 статті 26 Закону).
Апеляційний суд у порушення вимог закону фактично вирішив питання про права та обов'язки державного реєстратора, якого не було залучено до участі у цій справі та до якого не пред'являлися позовні вимоги.
За таких обставин висновок суду про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_7 на нерухоме майно є помилковим.
З огляду на положення статті 341 ЦПК України оскаржуване судове рішення в частині скасування державної реєстрації права власності підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.
В іншій частині рішення апеляційного суду має бути залишено без змін, так як воно ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Сервіси для юристів