рішення
іменем україни
24 лютого 2016 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Дьоміної О.О.,
суддів: Дем'яносова М.В., Маляренка А.В.,
Парінової І.К., Ступак О.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії» про визнання недійсним кредитного договору, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 30 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 09 листопада 2015 року,
в с т а н о в и л а:
У липні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив визнати недійсними кредитний договір від 23 квітня 2008 року № 05-В/08/21/ФО/1, договір іпотеки від 23 квітня 2008 року, який зареєстрований у реєстрі за № 800; припинити договір поруки від 23 квітня 2008 року, який зареєстрований у реєстрі за № 802; судові витрати покласти на відповідача. Свої вимоги обґрунтовував тим, що умови зазначеного кредитного договору не відповідають приписам ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про банки та банківську діяльність», Закону України «Про страхування», а також у зв'язку із впливом відповідача на волевиявлення позивача шляхом введення його в оману щодо істотних умов договору - прав та обов'язків сторін. Зазначив, що підлягають визнанню недійсними і договори іпотеки та поруки як правочини, вчинені виключно внаслідок та на виконання умов кредитного договору.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 30 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 09 листопада 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави 3 654 грн судового збору.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів», Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зміст ухвали суду апеляційної інстанції передбачено в ст. 315 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; у разі відхилення апеляційної скарги зазначаються мотиви її відхилення.
Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій по суті вирішеного спору відповідають наведеним нормам процесуального права, є законними та обґрунтованими.
Судом установлено, що 23 квітня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «Банк НРБ», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Дочірній банк Сбербанку Росії» (далі - ПАТ «ДБ Сбербанку Росії»), та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 05-в/08/21/фо/1, відповідно до умов якого позивач отримав кредит у сумі 300 000,00 доларів США на придбання у власність окремої квартири, нежитлових приміщень та гаражу та зобов'язався використати кредит за цільовим призначенням, своєчасно та у повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитом у розмірі 12,75 % річних, а також здійснювати повернення наданого йому кредиту у розмірах та у строки, передбачені договором, і виконувати інші умови договору.
Згідно з п. 3.1 зазначеного кредитного договору позивач гарантує, що на момент укладення договору відсутні обставини, що обмежують його право укласти і виконати цей договір, його волевиявлення на укладення договору є вільним і відповідає його внутрішній волі, він є дієздатним та на момент укладення цього договору не існує ніяких дій, рішень з боку суду щодо визнання його недієздатним або обмежено дієздатним.
У пункті 3.3 договору позивач підтвердив, що до підписання цього договору він ознайомився з умовами договору, мав реальну можливість з ними ознайомитись.
Кредитний договір містить наступні умови: мету надання кредиту (п. 1.3); форми його забезпечення (п. 2.1); розмір процентів за користування кредитом (п. 1.2); суму кредиту (п. 1.1), строк, на який надається кредит (п. 1.3), детальний розпис загальної вартості платежів за договором, що включає в себе суми платежів із повернення кредиту, процентів, комісійних винагород, інших супутніх платежів, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги та розрахунок сукупної вартості кредиту і реальної процентної ставки (п. 1.4 та додаток 1 до договору - графік повернення кредиту та визначення сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки); можливість дострокового повернення кредиту та його умови (п. 6.10).
На забезпечення виконання позичальником взятих за вищевказаним кредитним договором зобов'язань 23 квітня 2008 року між тими самими сторонами укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Попович Г.І., зареєстрований в реєстрі за № 200, а між банком та ОСОБА_6 укладено договір поруки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Попович Г.І., зареєстрований в реєстрі за № 802.
Так, звертаючись у липні 2015 року до суду із указаним позовом, позивач зазначив, що підставами для визнання недійсним укладеного у квітні 2008 року кредитного договору є невідповідність його змісту вимогам ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та постанови Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», що виразилося в ненаданні йому відповідачем у повному обсязі інформації про умови кредитування, крім того, умови договору є несправедливими. Також просив визнати недійсними вищезазначені договори іпотеки і поруки, які носять похідний характер від основного договору (кредитного договору).
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Сервіси для юристів