ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ
З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 квітня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Хопти С.Ф.,
суддів: Гулька Б.І., Червинської М.Є.,
Лесько А.О., Черненко В.А.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору позики фіктивним та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 18 грудня 2013 року,
в с т а н о в и л а:
У серпні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що він є водієм легкового транспортного засобу, у 2006 році вирішив займатися пасажирськими перевезеннями, для чого необхідно було придбати транспортний засіб. 28 квітня 2006 року між ним та ВАТ «Ощадбанк» було укладено кредитний договір для придбання автомобіля марки «Шевролет Авео», а також договір застави вказаного майна. У зв'язку із неможливістю сплачувати кредит через погіршення матеріального стану, він вирішив продати придбаний автомобіль. 9 грудня 2008 року відповідач написав розписку про отримання у нього автомобіля та зобов'язався сплачувати за нього кредит, та наполягав на укладенні формального договору позики на суму 95 468 грн. як гарантію подальшого переоформлення автомобіля на нього. Відповідач відмовився сплачувати кредит та повернув йому пошкоджений автомобіль, такими діями відповідача позивачу спричинена моральна шкода, яку він оцінює в 11 469 грн.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 12 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 18 грудня 2013 року, позов ОСОБА_3 - задоволено частково. Визнано фіктивним договір позики від 9 грудня 2008 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 У решті позову відмовлено. Вирішено питання про судовий збір.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов частково, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що договір позики укладено з метою подальшого переоформлення автомобіля на відповідача, а не з метою правових наслідків, які виникають при укладенні договору позики, оскільки відповідач не передавав кошти позивачу, у зв'язку з чим зазначений договір є фіктивним.
Проте з такими висновками судів погодитись не можна.
Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
Отже, за положеннями зазначеної норми фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків і характеризується такими рисами: сторони вчиняють правочин для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином.
За фіктивним правочином сторони не вчиняють жодних дій на виконання фіктивного правочину, оскільки ознака вчинення правочину для вигляду має бути властива діям усіх сторін правочину.
Само по собі невиконання правочину не робить його фіктивним, а тому позивач, який звертається з вимогою має довести відсутність у обох учасників правочину наміру створити юридичні наслідки цього правочину
Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).
Судами установлено, що 9 грудня 2008 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 (а.с. 9), відповідно до умов якого ОСОБА_4 позичив ОСОБА_3, а ОСОБА_3 прийняв від ОСОБА_4 95 468 грн, що еквівалентно 12 903 дол. США за курсом Національного банку України.
В обґрунтування позову позивач посилався на те, що мотивами укладення договору позики було передання права власності іншій особі на автомобіль у зв'язку з уникненням стягнення заборгованості за кредитним договором.
Наявність наміру сторін передати право власності іншій особі з незаконною ціллю не може вважатись відсутністю у учасників правочину наміру створити зазначені у ст. 1046 ЦК України юридичні наслідки спірного договору.
З матеріалів справи вбачається (а.с. 9), що в оскаржуваному нотаріально посвідченому договорі сторони визначили всі істотні умови договору позики; відповідно до п. п. 1, 7 договору відповідач передав кошти позивачу під час нотаріального посвідчення вказаного договору; він відповідає умовам ст. ст. 1046, 1047 ЦК України, та відповідно до п. 6 договору сторонам роз'яснено законодавство щодо правові наслідки недодержання при вчинені правочину вимог ст. ст. 215-236 ЦК України, та відповідно сторони своїми підписами підтвердили, що, зокрема вказаний правочин вчиняється з наміром створення відповідних правових наслідків (не є фіктивним).
За таких обставин висновки судів, що в учасників правочину були відсутні наміри створити юридичні наслідки правочину не відповідають фактичним обставинам справи, встановлених судами.
Встановлені судами факти що грошові кошти за договором позики передавались шляхом внесення відповідачем платежів банку на погашення заборгованості за кредитними зобов'язаннями позивача перед ВАТ «Ощадбанк» свідчать про наявність між сторонами також інших правовідносин, які предметом даного спору не являються.
Сервіси для юристів