РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2014 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
головуючого Гвоздика П.О.,
суддів: Амеліна В.І., Євтушенко О.І.,
Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про відшкодування майнової та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 19 травня 2014 року,
в с т а н о в и л а:
У серпні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про відшкодування майнової та моральної шкоди.
Позивач зазначав, що 09 березня 2011 року ОСОБА_5 як власник автомобіля марки «Фольксваген», державний номерний знак НОМЕР_1, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, передав йому керування вказаним автомобілем, хоча він також перебував у нетверезому стані.
При цьому ОСОБА_4 вказував, що керуючи зазначеним транспортним засобом, він допустив наїзд на дерево, в результаті чого отримав тілесні ушкодження, знаходився на лікуванні та переніс кілька оперативних втручань.
Посилаючись на те, що ОСОБА_5 є власником джерела підвищеної небезпеки, позивач просив стягнути з відповідача 28 829 грн на відшкодування майнової шкоди та 30 тис. грн компенсації за завдану моральну шкоди.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 07 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 19 травня 2014 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 8 188 грн 11 коп. на відшкодування майнової шкоди, 15 тис. грн компенсації за завдану моральну шкоду та 788 грн 32 коп. понесених судових витрат, а в решті вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_5 в дохід держави 231 грн 88 коп. судового збору.
У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Частково задовольняючи позов, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_5 зобов'язаний відшкодувати позивачу завдану шкоду на підставі ст. 1187 ЦК України як власник транспортного засобу, використання якого призвело до дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок незаконної передачі відповідачем ОСОБА_4 керування автомобілем, на яке права останній не мав.
Проте погодитися з такими висновками судів не можна.
Відповідно до ч. ч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
При вирішенні справи судом першої інстанції встановлено, що 09 березня 2011 року ОСОБА_4, керуючи в стані алкогольного сп'яніння транспортним засобом марки «Фольксваген», державний номерний знак НОМЕР_1, що належить ОСОБА_5, допустив наїзд на дерево.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди позивач отримав тілесні ушкодження.
Постановою Замостянського районного суду м. Вінниці від 10 травня 2011 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні правопорушень, передбачених ст. 124 та ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Крім того, постановою Вінницького районного суду Вінницької області від 29 березня 2011 року ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, зокрема, за те, що 09 березня 2011 року відповідач передав керування автомобілем марки «Фольксваген», державний номерний знак НОМЕР_1, ОСОБА_4, який перебував у стані алкогольного сп'яніння.
Статтями 1166, 1167 ЦК України визначено, що майнова та моральна шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За змістом вказаних норм зобов'язання з відшкодування шкоди - це такі цивільно-правові зобов'язання, в яких потерпіла сторона (кредитор) має право вимагати від боржника (заподіювача шкоди) повного відшкодування протиправно завданої шкоди шляхом надання відповідного майна в натурі або відшкодування збитків.
При цьому нормами глави 82 ЦК України крім прямого обов'язку винної особи відповідати за спричинену шкоду, визначені також певні випадки, коли залежно від обставин події, за яких її завдано, та особи заподіювача, потерпілому замість заподіювача шкоди або спільно із ним відшкодовує шкоду інша особа.
Зокрема, положенням ст. 1187 ЦК України визначено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах. Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Сервіси для юристів