Рішення ВССУ від 12.02.2014 року у справі №6-47335св13

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.Суддів:Касьяна О.П.,Коротуна В.М., Ступак О.В.,Штелик С.П.розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_7, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Авто Профіт», про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 09 жовтня 2013 року,

в с т а н о в и л а:

Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_7, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Авто Профіт» (далі - ТОВ «Авто Профіт»), про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог посилалось на те, що 22 серпня 2006 року між ним та ТОВ «Торговий дім «Ніко», правонаступником якого є ТОВ «Авто Профіт», укладено кредитний договір. 28 лютого 2007 року в забезпечення виконання кредитних зобов'язань між позивачем та відповідачем укладено договір поруки. Кредитні зобов'язання боржником повністю не виконані в результаті чого станом на 28 березня 2013 року ТОВ «Авто Профіт» мало кредитну заборгованість у розмірі 355290,66 доларів США, що складає 2839838,25 грн, яку позивач просив суд стягнути з відповідача.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 08 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 09 жовтня 2013 року, у позові відмовлено.

У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 липня 2013 року та ухвали апеляційного суду м. Києва від 09 жовтня 2013 року і ухвалення нового рішення про задоволення позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково на таких підставах.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судами встановлено, що 22 серпня 2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ТОВ «Торговий дім «Ніко» укладено генеральну кредитну угоду № 010/08/3229, за умовами якої кредитор зобов'язується надавати позичальнику банківські послуги з надання кредитних ліній, відкриття акредитивів в порядку і на умовах, визначених в додаткових договорах, що укладатимуться в межах та на виконання цієї угоди. Відповідно до пункту 1.3. зазначеної угоди сторони встановили ліміт активних операцій за цією угодою та договором про надання акредитивів № 11/2/08-058 від 01 липня 2002 року у сумі 25000000,00 доларів США до 31 грудня 2006 року, 15000000,00 доларів США після 31 грудня 2006 року.

Відповідно до кредитного договору № 010/08/3230 від 22 серпня 2006 року позивач відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію у сумі 25000000,00 доларів США строком до 01 лютого 2007 року зі сплатою 10,5 % річних, при цьому сума кредиту починаючи з 31 грудня 2006 року не може перевищувати 15000000,00 доларів США.

28 лютого 2007 року між позивачем та ОСОБА_7 укладено договір поруки № 020/08/334, відповідно до якого останній бере на себе зобов'язання перед кредитором відповідати по зобов'язанням ТОВ «Торговий дім «Ніко», які виникають з умов генеральної кредитної угоди № 010/08/3229, в повному обсязі цих зобов'язань.

24 листопада 2008 року укладено додаткову угоду до генеральної кредитної угоди № 010/08/3229, якою встановлено процентну ставку за кредитом у розмірі 11 % річних.

28 квітня 2010 року між позивачем та ОСОБА_7 укладено додаткову угоду № 020/08/334-5 до договору поруки № 020/08/334, відповідно до якої поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов'язання перед кредитором відповідати по зобов'язанням ТОВ «Торговий дім «Ніко», які виникають з умов генеральної кредитної угоди № 010/08/3229 та кредитного договору № 010/08/3230, а саме: повернути кредит у розмірі 24000000,00 доларів США до 01 червня 2010 року, сплатити проценти за його користування, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штраф), в розмірі, строки та у випадках, передбачених угодою.

21 червня 2010 року укладено додаткову угоду до кредитного договору № 010/08/3230 (в межах генеральної кредитної угоди № 010/08/3229), відповідно до якої загальна заборгованість позичальника перед банком за цим договором становить 24000000,00 доларів США строком до 01 липня 2010 року зі сплатою процентної ставки у розмірі 11 % річних.

30 липня 2010 року укладено додаткову угоду до кредитного договору № 010/08/3230 (в межах генеральної кредитної угоди № 010/08/3229), відповідно до якої ТОВ «Авто Профіт» визнано правонаступником ТОВ «Торговий дім «Ніко».

Відповідно до частини 1 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що сторони кредитної угоди змінили відсоткову ставку за кредитом без погодження з поручителем, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності останнього, що призвело до припинення поруки відповідно до частини 1 статті 559 ЦК України.

Крім того, суди вважали, що порука припинилась на підставі частини 4 статті 559 ЦК України, оскільки кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимоги до поручителя.

З висновком судів першої та апеляційної інстанції про припинення договору поруки на підставі частини 1 статті 559 ЦК України колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ погоджується з огляну на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до кредитного договору № 010/08/3230 від 22 серпня 2006 року позивач відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію зі сплатою 10,5 % річних (а.с. 22).

Станом на момент укладення договору поруки від 28 лютого 2007 року процентна ставка за користування кредитними коштами була обумовлена сторонами у розмірі 10,25 % річних (а.с. 26).

Однак, 24 листопада 2008 року між банком та боржником укладено додаткову угоду до генеральної кредитної угоди № 010/08/3229, якою встановлено процентну ставку за кредитом у розмірі 11 % річних (а.с. 29-1).

Судами встановлено, що поручитель ОСОБА_7 не був належним чином повідомлений про підвищення процентної ставки в межах генеральної кредитної угоди № 010/08/3229.