Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 червня 2014 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Кузнєцова В.О.,суддів: Ізмайлової Т.Л., Мартинюка В.І., Мостової Г.І., Остапчука Д.О., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про розірвання шлюбу, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 липня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 05 березня 2014 року,
в с т а н о в и л а:
У квітні 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про розірвання шлюбу.
В обґрунтування вимог позивач посилався на те, що перебував з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 06 травня 2006 року. Під час перебування сторін у шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 року у них народився син - ОСОБА_8, який залишається проживати з матір'ю.
Причиною розірвання шлюбу є різні погляди на життя, а також виникаючі між сторонами сварки та розбіжності по найважливішим життєвим питанням, що стало підставою для ведення окремого господарства та припинення у березні 2012 року подружніх стосунків.
Посилаючись на вказані обставини позивач просив суд шлюб між ним та відповідачем розірвати.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 липня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 05 березня 2014 року, позов ОСОБА_6 задоволено.
Шлюб, зареєстрований 06 травня 2006 року Успенівською сільською радою Саратського району Одеської області, актовий запис № 2, між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 розірвано. Після розірвання шлюбу за позивачем залишено прізвище «ОСОБА_7».
Дитина - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, після розірвання шлюбу залишиться проживати з матір'ю.
У касаційній скарзі ОСОБА_6 порушує питання про зміну оскаржуваних судових рішень шляхом виключення з резолютивної частини визначення місця проживання дитини, посилаючись на неправильне застосування судами у цій частині норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 06 травня 2006 року був укладений шлюб, який зареєстровано Успенівською сільською радою Саратського району Одеської області, актовий запис № 2.
Під час шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_1 року у сторін народився син - ОСОБА_8.
Задовольняючи позовні вимоги про розірвання шлюбу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що сторони не підтримують подружніх та сімейних відносин, спільного господарства не ведуть, проживають окремо.
При цьому, суд вирішив, що після розірвання шлюбу дитина залишається проживати з матір'ю.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін у частині визначення місця проживання дитини, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач хоч і не заявляв самостійних вимог про місце проживання дитини, однак при зверненні до суду у позовній заяві сам зазначив, що дитина залишається проживати з відповідачем, тобто погодився з таким.
Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна.
Відповідно до ч. 1 ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Згідні із ст. 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Як роз'яснено у п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» у випадку коли при розірванні шлюбу в судовому порядку встановлено, що подружжя не досягло згоди про те, з ким із них будуть проживати неповнолітні діти, про порядок та розмір виплати коштів на утримання дітей, дружини (чоловіка), а також про поділ спільного майна подружжя, або буде встановлено, що такої згоди досягнуто, але вона порушує інтереси дітей чи одного з подружжя, суд вирішує зазначені питання по суті одночасно з вимогою про розірвання шлюбу з дотриманням закону, який регулює ці правовідносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь справі.
Як роз'яснено у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судову рішення у цивільній справі» відповідно до положень ст. ст. 10 і 11 ЦПК суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, ст. 1 ЦПК та з урахуванням положення ч. 4 ст. 10 ЦПК вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом.
Звертаючись з позовом до суду, позивач просив розірвати шлюб, укладений між ним та ОСОБА_7, зареєстрований 06 травня 2006 року Успенівською сільською радою Саратського району Одеської області, актовий запис № 2 (а.с. 2).
Визначаючи місце проживання малолітнього сина з матір'ю, суд у порушення вимог ст. ст. 11, 213-215 ЦПК України, не виконав вимог процесуального законодавства, не звернув уваги на те, що у своїх позовних вимогах позивач не просив суд визначити місце проживання малолітньої дитини, внаслідок чого вийшов за межі позовних вимог.
Оскільки під час вирішення справи у частині визначення місця проживання малолітньої дитини судами неправильно застосовані норми матеріального права та допущено порушення норм процесуального права, ухвалені у справі рішення відповідно до вимог ст. 341 ЦПК України підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення.
Сервіси для юристів