Рішення
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 березня 2015 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Касьяна О.П.,
суддів: Амеліна В.І., Гончара В.П.,
Дербенцевої Т.П., Остапчука Д.О.,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_4, до ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, та виселення за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання членом сім'ї, визнання права користування жилим приміщенням
за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Одеської області від 23 червня 2014 року, -
в с т а н о в и л а :
У вересні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом у своїх інтересах та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, до ОСОБА_5 про визнання її такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1, та виселення із квартири.
Зазначав, що указана квартира належить йому на підставі договору дарування від 6 квітня 2008 року. Після народження сина він дозволив ОСОБА_5 тимчасово вселитися до спірного житла із умовою негайного виселення на таку вимогу. Посилаючись на те, що протягом останнього року між ним та відповідачем утворилися неприязні стосунки, тривалий час їх не пов'язує ведення спільного господарства та побут, просив задовольнити позов.
ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про визнання членом сім'ї, визнання права користування жилим приміщенням, мотивуючи вимоги тим, що вони із відповідачем є батьками ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку з чим мають взаємні права та обов'язки щодо виховання сина, а тому вона має право користування спірним жилим приміщенням з метою піклування про дитину.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 7 квітня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено, визнано ОСОБА_5 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1, виселено її із указаної квартири без надання іншого жилого приміщення. У задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 23 червня 2014 року скасовано рішення суду першої інстанції, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено, позов ОСОБА_5 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_5 право користування жилими приміщеннями квартири АДРЕСА_1. В іншій частині вимог ОСОБА_5 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Статтею 156 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідно до ч.1 ст. 405 ЦК України члени сім»ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення , яке вони мають право зайняти , визначається його власником.
Згідно ч. 4 ст. 156 ЖК Української РСР до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені у ч. 2 ст. 64 цього Кодексу, тобто дружина (чоловік), діти і батьки кожного з подружжя. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Відповідно до норм ч. 4 ст. 9, ст. 109 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1. Сторони мають сина ОСОБА_4,
ІНФОРМАЦІЯ_1.
Врахувавши доводи сторін щодо їх вимог та заперечень, апеляційний суд встановив, що ОСОБА_5 вселилася до спірної квартири за згодою власника ОСОБА_3 як член його сім'ї для спільного проживання та виховання спільного сина, про що зазначив і сам позивач у позовній заяві.
Скасувавши рішення суду першої інстанції, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, апеляційний суд у відповідності до ст.212,303 ЦПК оцінивши надані сторонами докази, дійшов обґрунтованого висновку про правомірність зайняття ОСОБА_5 спірного жилого приміщення та безпідставність вимог ОСОБА_3 про визнання її такою, що втратила право користування квартирою, та виселення.
У цій частині справу вирішено апеляційним судом згідно із законом, що доводами касаційної скарги не спростовується. Не підлягає задоволенню касаційна скарга і в частині відмови у позові ОСОБА_5 про визнання її членом сім»ї, оскільки касаційна скарга не містить доводів щодо незаконності рішення.
Сервіси для юристів