Реформа прокуратури 2019: чого чекати правоохоронцям?

Аналіз законопроектів від нового Президента України: «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих положень кримінального процесуального законодавства».

Вже призначений новий Генеральний прокурор, який, до речі, раніше взагалі закликав до ліквідації прокуратури нашої держави, що свідчило про його якусь особисту неприязнь до цього органу, але, після призначення керівником цього правоохоронного органу він вже «освоївся» на ній і обіцяє жорстко і безкомпромісно боротися із корупцією, ледь не щотижнево по одному високопосадовцю доставляти до суду (тільки незрозуміло з якою метою) і т.д. Такі його обіцянки можна лише вітати, але, на відміну від нього, знаючи із середини всі нинішні проблеми діяльності прокуратури і інших правоохоронних органів, я в їх реалізацію на практиці (нехай вибачають) не дуже вірю. І ось чому. Не буду зараз зупинятись на його особистій спроможності, про що я вже дещо писав. Сьогодні хочу висловити свої думки про інші причини, які не дозволять новому Генеральному прокурору здійснити заплановане.

Я неодноразово, протягом останніх років, пояснював, що при такому законодавчому підґрунті боротьби із злочинністю, в т.ч. і корупцією, криміногенна ситуація в державі не зміниться. І тому, коли почув заклики нового Президента України про наведення правопорядку в державі і згадані вище, нехай і не зовсім професійно компетентні заяви нового Генпрокурора про те, що вони підготували з цією метою більше 100 першочергових законопроектів, це у мене викликало беззаперечне схвалення.

Разом з тим, ознайомившись з такими двома основними «напрацюваннями», начебто, Офісом Президента щодо так званого «реформування» органів прокуратури, а саме: «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих положень кримінального процесуального законодавства», то мої враження від прочитаного розділились, а надії на покращення діяльності правоохоронних органів, в т.ч. і органів прокуратури по боротьбі із злочинністю та корупцією суттєво зменшились.

Зокрема, з приводу задекларованого в названому законопроекті чергового «реформування» органів прокуратури вже під керівництвом нового Генпрокурора можу сказати, що реалізація цих нововведень направлена, в основному, на подальше руйнування цього колись єдиного потужного органу по нагляду за додержанням не тільки законів, а і головне – прав і свобод громадян.

Саме на «вимивання» із прокуратури професійних кадрів, які ще там залишились після неодноразових «змін», в т.ч. і атестацій та конкурсів, які проводились командою тодішнього Президента П.Порошенко, направлені пропозиції щодо обмеження прав нинішніх прокурорів, які перебувають як на адміністративних посадах, так і на рядових, шляхом внесення змін в той же Кодекс законів про працю.

Так, необхідно звернути увагу на пункт 9 Прикінцевих та перехідних положень законопроекту, яким визначається, що «з дня набрання чинності цим Законом всі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Такі законодавчі приписи, я впевнений, є дискримінаційними і суперечать вимогам частини третьої статті 22 Конституції України про те, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Адже, по-перше, при здійсненні реорганізації підприємства чи установи (чим саме й є так званий «перезапуск» прокуратури) незалежно від форм організації чи виду діяльності працівник повинен бути повідомлений про своє вивільнення персонально не пізніше, ніж за два місяці (ч. 1 ст. 49-2 Кодексу законів про працю України; далі – КЗпП).

По-друге, якщо працівник прокуратури перебуває на лікарняному, у відрядженні чи у відпустці, він не може бути звільнений, оскільки у ці періоди за такими особами повинно бути збережене місце роботи (ст. 74, ч. 3 ст. 121 КЗпП). Крім того, реалізація вказаних пропозицій проекту на практиці може також призвести до корупційних зловживань з боку осіб, на яких буде покладений обов'язок формування нового складу прокуратури, на що в дійсності і направлені зусилля «нової» команди.

По-третє, положення статті 42 КЗпП щодо переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці вступають у суперечність із необхідністю додержання високого рівня професійних знань та умінь працівників прокуратури, адже при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, інші ж преференції щодо залишення на роботі надаються за умови рівної продуктивності праці і кваліфікації.

Ще більш неприйнятним та явно непродуманим є запропонована норма про те, що з моменту набрання чинності цим законом всі прокурори (і рядові, і ті, що перебувають на адміністративних посадах) будуть вважатися такими, що виведені за штат. Але ж такий підхід неминуче приведе до блокування роботи органів досудового розслідування по боротьбі із злочинністю, адже слідчі і детективи НАБУ без участі прокурорів повноваження яких в результаті такої норми будуть зупинені, не зможуть проводити досудове розслідування. В результаті таких нововведень зупиниться і розгляд обвинувальних актів у судах. А якщо врахувати той період часу, на який неминуче розтягнеться подібне «реформування» або точніше – очищення прокуратури від досвідчених прокурорів і набрання нових «облич», так би, мовити «з вулиці», уявіть, що чекає суспільство і громадян від такого безладу.