Р2Р-перекази як мінне поле: короткий аналіз податкових та юридичних ризиків

Останнім часом у сучасному цифровому просторі України склалась парадоксальна ситуація. З одного боку, банківська система пропонує миттєві та зручні P2P-перекази (Person-to-Person), які стали стандартом розрахунків. З іншого – податкове законодавство та вимоги фінансового моніторингу стають дедалі жорсткішими, перетворюючи звичку «скидати на карту» на джерело серйозних юридичних проблем для тих, хто використовує приватні рахунки в комерційних цілях.

У цьому матеріалі ми проаналізуємо механізми державного контролю та ймовірні ризики.

• Юридична колізія: цивільні відносини VS господарська діяльність
• Анатомія фінансового моніторингу: як працює «Risk-Based Approach»
• 4 мільйони гривень і презумпція вини: судовий урок для кожного
• Економічна пастка: оподаткування обороту, а не прибутку

Юридична колізія: цивільні відносини VS господарська діяльність

Основна проблема полягає безпосередньо у розмежуванні приватної та підприємницької активності. Де проходить межа між «я продав свою стару річ» та «я веду нелегальний бізнес»?

Цивільний кодекс України (далі – ЦКУ) допускає свободу договору. Тобто, фізичні особи мають право позичати кошти, дарувати їх або ж продавати власне майне, що регулюється статтею 655 ЦКУ. І до того ж, кошти, отримані таким чином, не вважаються підприємницьким доходом.

Однак, стаття 1 Закону України «Про підприємництво» дає чітке визначення: підприємництво — це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами.

Судова практика, зокрема і постанова Пленуму Верховного Суду України № 3 від 25.04.2003 р., встановлювала чіткий маркер: діяльність вважається систематичною, якщо вона здійснюється три і більше разів протягом календарного року.

Це критичний момент. Багато хто вважає, що «бізнес» - це лише відкрити магазин чи офіс. Однак насправді достатньо здійснити три однотипні операції з метою отримання прибутку, щоб підпасти під критерії підприємництва. Втім, і тут не все так просто.

Розберемо на конкретних прикладах:

• Ситуація 1: Продаж особистих речей (не є бізнесом)

Наприклад, ви вирішили розвантажити шафу. У січні Ви продали на OLX стару зимову куртку, у березні, припустимо, дитячий візок, а у вересні – свій старий IPhone, бо придбали новий.

Хоча операцій було три, це не є підприємництвом. Адже у цих діях відсутня мета отримання прибутку (зазвичай вживані речі продаються дешевше, ніж купувалися) і відсутня комерційна систематичність, адже Ви продаєте різнорідні предмети особистого вжитку. Це є реалізацією права власності.