Провокування підкупу: справи, про які мовчать

Хіба можливо шляхом провокацій злочинів забезпечити протидію корупції, в першу чергу у вищих ешелонах влади, чим сьогодні продовжують займатись наші правоохоронці?

Я давно переконався, що шляхом провокацій пропозиції, обіцянки та одержання неправомірної вигоди, як і інших злочинів, забезпечити протидію їм неможливо. Говорити про те, що саме за часів постмайданівської України набула поширення подібна практика, було б не зовсім об’єктивно. І раніше, в дореволюційні часи такими забороненими методами «грішили» оперативні підрозділи і СБУ, і тодішньої міліції, особливо їх спецпідрозділи по боротьбі із корупцією і організованою злочинністю. Будучи тривалий час прокурором, я не був прихильником таких методів боротьби із корупцією і завжди принципово реагував на такі факти провокацій тоді ще хабарів і використання для таких цілей, в основному, осіб, які, начебто, добровільно співпрацювали із правоохоронними органами і виступали в якості так званих «торпед». Причому, доходило навіть до того, що таких «добровільних помічників» використовували як кадрових хабародавців одночасно різні правоохоронні органи і навіть в різних областях нашої держави. Звичайно, що суди, викриваючи такі факти, в основній масі своїй, не сприймали здобуті таким шляхом докази і, як правило, виправдовували подібних підсудних, або тривалий час затягували розгляд цих справ, а потім повертали їх на додаткове розслідування (це до прийняття нового КПК України 2012 року).

Але, вже після Революції гідності найвищі посадові особи нашої держави і навіть сам Гарант Конституції, а також частина політиків і ті ж «грантоїди» почали активно ініціювати узаконення провокації підкупу. Звичайно, у всіх названих мною ініціаторів мотиви подібних закликів були різні, але головне, що такі декларації і заяви не ґрунтувались на вимогах національного законодавства і протирічали практиці Європейського суду з прав людини.

З цього приводу можна дискутувати, бо дійсно в тих же США провокація підкупу в значній мірі своїй узаконена, в той час як у нас ні; більше того, в Україні за такі дії навіть передбачена кримінальна відповідальність.

Але, такі провокативні заклики про негайне внесення змін до нашого законодавства та відвертий тиск на керівництво нашої держави, так званих, «партнерів» і фінансистів, перш за все - із-за океану під виглядом необхідності посилення боротьби із корупцією призвели до того, що наші правоохоронці, в першу чергу НАБУ і САП, які і не приховують своєї орієнтації на закордонні центри впливу, розпочали на свій розсуд застосовувати таку незаконну практику провокацій підкупу, тим більше, в умовах, коли прокурорський нагляд за додержанням законів про оперативно-розшукову діяльність та вимог КПК України фактично зруйнований, а судовий контроль за діяльністю органів досудового розслідування та оперативно-розшукової діяльності майже відсутній, бо судова система за останні три роки настільки обезкровлена, а судді залякані як в результаті так званої «судової реформи», так і різними анти корупціонерами, що служителі Феміди сьогодні просто бояться приймати навіть законні рішення.

Про організовані НАБУ при відсутності належного прокурорського нагляду з боку САП дуже схожі провокації підкупу відносно народних депутатів Полякова і Розенблата, а також того ж першого заступника Державної міграційної служби України Піхамової говорили в ЗМІ більше ніж достатньо, в т.ч. лунали і дійсно по-справжньому професійні висновки і судження, проте я, з Вашого дозволу, хотів би зупинитися на тих фактах, про які в пресі чомусь промовчали.

На мою думку, на них потрібно звернути увагу, бо вони в сукупності вже свідчать про загрозливу тенденцію і створюють такі прецеденти, від яких постраждають як наші громадяни, так і Україна в цілому, бо поширення подібної практики, а точніше – її нав’язування Україні із-за кордону, підриває і основи нашої державності.

Я вже неодноразово повідомляв про безпрецедентний факт провокації підкупу, який був застосований відносно Вишгородського міського голови Київської області, коли працівники СБУ по м. Києву і області, спільно і під прикриттям прокуратури Київської області, ще в 2015 році чи на початку 2016 року спровокували і без будь-яких законних підстав затримали останнього, начебто, з «полічним» при одержанні неправомірної вигоди (хоча і це не відповідало дійсності), після чого йому було необґрунтовано повідомлено про підозру, взято під варту і навіть відсторонено від займаної посади. Найбільш неприйнятним і цинічним було те, що всі ці заходи процесуального примусу були застосовані на підставі показань, підкреслюю - єдиної особи, яка до того ж діяла під чужим ім’ям по надуманому оперативними працівниками сценарію. Пізніше заява цього «хабародавця» про обставини участі в цій події була викладена в Інтернеті і чесно шокувала багатьох експертів. Не дивлячись на розкриття цієї небаченої по розміру і цинічності «спецоперації» по усуненню названого керівника органу місцевого самоврядування від займаної посади, втручання в її вирішення навіть апеляційного суду, який фактично і викрив незаконні дії оперативних працівників і прокуратури, не відновили доброго імені названого міського голови, бо в результаті відсутності належного прокурорського нагляду, а точніше – відсутності взагалі в Київській області районного прокурора, а в Україні – Генерального прокурора, ця фактично сфальсифікована справа всеодно направлена до суду з обвинувальним актом!!!

Цей приклад показовий і з тієї причини, що ставить під сумнів загальні звинувачення нинішнього Генпрокурора на адресу НАБУ за, начебто, допущені провокації щодо названих вище народних депутатів і одного із керівників Міграційної служби, бо він сам в ситуації із Вишгородським міським головою якщо і не був причетним до організації цього беззаконня, то, напевно, знав про нього і міг не допустити завідомо незаконного притягнення даної особи до кримінальної відповідальності, міг перешкодити подальшій фальсифікації цієї кримінальної справи та відновити справедливість. Але, цього не зробив. Тому, коли я чую його заяви про досягнення в частині встановлення справедливості в діяльності органів прокуратури, мені стає соромно за ту державну структуру, в якій я прослужив більше 35 років!

Те, що наші нинішні «борці з корупцією» взяли «на озброєння» подібну практику провокацій одержання чи дачі неправомірної вигоди, в першу чергу - задля піару, а не для реального вжиття заходів щодо протидії цьому дійсно соціально-економічному і загальнодержавному злу, свідчать і інші випадки, не менш кричущі, ніж наведені вище, які чомусь не були предметом відповідної реакції з боку суспільства.