Нещодавні події, пов’язані із «протестами проти відкриття ресторану KFC на Майдані Незалежності» у Києві, нагадали про проблему: бізнес в Україні є де-факто не захищеним з правової точки зору від шкоди, яку спричинюють його діяльності сторонні особи, так звані «активісти». Звичайно, це стосується не тільки «рестораторів»: ЗМІ заповнені повідомленнями про «протести активістів» проти будівництва житла, інших об’єктів, проти роботи тих чи інших підприємств (часто під «екологічними» гаслами), тощо. Тільки у невеликій кількості випадків зачіпаються реальні інтереси «протестувальників», і далеко не завжди є якісь порушення з боку самих підприємців.
Незважаючи на це, поліція, як правило, протизаконні дії, спрямовані проти бізнесу, не припиняє. А спроба бізнесменів захищатися самостійно, перешкоджати фізичному захопленню або руйнуванню об’єктів такими ж методами, часто тягне якраз протидію поліції, і до того ж – звинувачення у використанні «тітушок». (Взагалі, з’явився анекдот: «Чим відрізняється «активіст» від «тітушки»? Тим же самим, чим і «розвідник» від «шпигуна»…».)
Це усе – як то кажуть, лірика. Але уся така діяльність піддається ідентифікації за кількома ознаками.
По суті, ситуація зайшла настільки далеко, що зараз жоден бізнес не може вважати себе захищеним від подібних проявів. Причому іноді протестувальники є «ідейними», іноді – звичайними шантажистами, або й найманцями конкурентів… Справа не у їхніх мотивах, а у тому, що як тільки з’являється найменший натяк на «політику» чи «громадськість», держава де-факто не захищає ніяким чином можливість ведення законного бізнесу. При цьому, це якраз є характерним для «пост-майданної» України.
Фактично, ці люди спаплюжили слово «активіст», яке зараз сприймається як таке, що означає людину, яка незаконними методами втручається у справи, які ніяким чином її не стосуються…
(Щодо мотивів, то вони часто зводяться до небажання будь-яких змін, а також до елементарної класової ненависті до «бізнесменів, тобто буржуїв клятих», яка, на жаль, після припинення існування СРСР нікуди не поділася, а іноді ще й культивується як окремими політиками-популістами, так і представниками ЗМІ. Автор цих рядків багато років прожив у київському мікрорайоні Русанівка, і, ще більш ніж п’ятнадцять років тому, був свідком одного такого конфлікту будівельників і мешканців. На Русанівці був великий пункт прийому склотари, у вигляді величезного металевого павільйону. По-перше, і від самого павільйону, і від пляшок, був дуже гучний гуркіт, а по-друге, там збиралися п’яниці з усього лівобережжя Києва, а може, й не тільки. І що цікаво, така обстановка місцевих ніяким чином не засмучувала. Поряд навіть були вкопані столики, за якими місцеві пенсіонери грали у шахи, і чомусь на усе, що відбувається навколо, не реагували. Але потім з’явилися відомості, що на цьому місці хочуть звести багатоповерхівку. Отут і почалися протести! Які тільки «аргументи» не висувалися – і щодо рівня шуму (а як же шум від пункту прийому склотари? Чомусь проти цього протестів не було…), і щодо «знищення дерев», якого насправді не повинно було відбутися, і щодо того, що «одні буржуї у цьому будинку квартири куплятимуть, а інші на цьому великі гроші зароблять!»… Очевидно, контингент, який збирався біля пункту прийому склотари, для них був «соціально та класово близьким». Усе це автору довелося чути на власні вуха… Врешті-решт, через ці протести будинок так і не побудували, правда, пункт прийому все ж встигли знести. Юридична складова цієї ситуації автору невідома, але, здається, тоді обійшлося без насильства…)
Як би там не було, але поліція у таких випадках, як правило, або не втручається взагалі, чи «відпускає затриманих», або, якщо дійшло до насильства, то кваліфікує дії усіх учасників бійок, як «хуліганство» (за відповідною частиною ст..296 КК).
Взагалі, як говорили колись на лекціях викладачі юридичного факультету: «Наша міліція, якщо не знає, як кваліфікувати якісь дії, пише: «Хуліганство»». Це, може, був і жарт, але у кожному жарті є тільки доля жарту… У нас часто приблизно так і буває.
Але у даному випадку це призводить до того, що ті, хто посягають на ведення законного бізнесу, та ті, хто намагається його захистити, опиняються у однаковому правовому становищі. Така ситуація не може бути прийнятною.
Усе це, окрім іншого, вкрай негативно (поряд, звичайно, й з іншими факторами) впливає на інвестиційний клімат в Україні. Оскільки, як уже було сказано, по суті, жоден бізнес, незалежно від того, є він українським чи іноземним, від розташування та виду діяльності, не може вважатися захищеним від такого роду посягань (як і від так званого рейдерства – хоча, по суті, такі випадки іноді якраз і є проявами того самого рейдерства, або просто недобросовісної конкуренції).
Незалежно від мотивації тих, хто заважає бізнесу працювати, є необхідність вироблення алгоритму захисту бізнесу. При цьому захисту саме правового. Оскільки, як ми знаємо, залучення «тітушок» часто не дає можливості вести діяльність далі, не кажучи вже про протиправність такої практики.
Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.
Повний текстCopyright © 2014-2024 «Протокол». Всі права захищені.