Проголошення повного тексту вироку: необхідність або традиція

Україна, 1743 рік: «…А сочинят всякіε приговоры на писмѣ с обстоятεлно виписанными изо всεго дѣла кратко судними рѣчами, безъ упущεнѧ токмо потрεбного, а имεнно: какій от чεлобитчика искъ будεтъ в чεлобитѣ, что в допросѣ и отвѣтѣ на то будεтъ показано от отвѣтчика, какіε от обоих сторонъ покажутъсѧ быть на что доводи, какіε имено правныε артіули тому приличεствуютъ, и какь по силѣ оныхъ будεтъ приговорεнно. Тотъ жε приговор, закрѣплεнный руками судей и писара, пεрво обоимъ сторонам обявлεнъ и прεд ными в судѣ вычитанъ, а потомъ правои сторонѣ, за пεчатю судовою, видаванъ быть имѣεть; буди жε и обвинεннаѧ сторона вострεбуεтъ с того приговора копій, то εй оныя дать нε возбранять.» (Пунктъ 1 Артікулъ 25 глава Осмая «Права по которым судитсѧ малороссійскій народъ»), пише sud.ua

Україна, 2019 рік: «Вирок суду складається зі вступної, мотивувальної та резолютивної частин… У мотивувальній частині вироку зазначаються, зокрема, формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів, мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд» (стаття 374 Кримінального процесуального кодексу України).

«Судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчій кімнати. Головуючий у судовому засіданні роз'яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження… Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, та прокурору. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні» (стаття 376 Кримінального процесуального кодексу України).

Читайте статтю: Проблемні питання призначення нового розгляду в суді першої інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на вирок суду

Отже, як ми бачимо, минуло майже три століття, а суди в Україні й далі продовжують «вичитувати» або «проголошувати» повні тексти вироків перед учасниками процесу. При цьому хтось скаже, що спадковість традицій у законодавстві — це хіба погано?.. А можливо, хтось почне розвивати тезу про гласність правосуддя. Але, на нашу думку, все це — зайва риторика, яка не враховує сьогоднішні реалії та ігнорує соціальний аспект будь-якого закону — відповідність його змісту основним напрямам розвитку суспільства.

Так, дійсно, у 1743 році, коли правові відносини не були такими розвинутими, а законодавчі конструкції менш складними та заплутаними, то й доречно було публічно проголошувати повний текст вироку перед учасниками процесу.

Проте на сьогоднішній день ситуація змінилась, і законодавча вимога щодо обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, звичайно, в залежності від складності конкретної справи, зобов’язує суд викладати повний текст вироку на 64 (справа №0538/6876/2012), 233 (справа №1-301/11), а то й більше сторінках. І в цьому немає нічого поганого, оскільки кожне рішення повинно бути зрозумілим не тільки для учасників справи, а й для стороннього спостерігача.

Найцікавіше починається після, коли суд повинен проголосити повний текст цього вироку перед всіма учасниками процесу, які не кожного разу з’являються на його проголошення, оскільки його повний текст завжди можна отримати після проголошення, а потім спокійно прочитати і проаналізувати.

Отож і виходить, що живемо та судимось ми у ХХІ столітті, а вироки досі «вичитуємо» за традиціями XVІІІ століття.

Для прикладу, звернемо увагу на країни зі схожою на українську континентальною системою права.

Франція. Головуючий повинен прочитати відповіді на питання і винести вирок про засудження, звільнення чи виправдання. При цьому свої доводи суд зазначає в окремому документі, який називається мотиваційним аркушем та додається до листа запитань, що зачитує головуючий (Сode de procédure pénale, Article 365-1, 366).