ПРОЖИВАННЯ ДИТИНИ З БАТЬКОМ. ЧИ ЗМІНЮЄТЬСЯ СУДОВА ПРАКТИКА?

У більшості випадків, після розірвання шлюбу, колишні чоловік та дружина воліють проживати окремо. І тут виникає питання – а з ким залишиться проживати дитина? Адже якщо виходити із положень чинного Сімейного кодексу України, а саме статті 141 – мати та батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Як правило, після розірвання шлюбу, діти залишаються проживати з матір’ю.

Колишня дружина намагається всіма можливими (і неможливими) способами мстити колишньому чоловікові. А краще всього це робити за допомогою маніпуляцій з дитиною, тому що далеко не всі чоловіки такі погані батьки, як про них розповідають колишні дружини. Після того, як шлюб розірвано та пара починає проживати окремо, відбувається наступне: матір не дозволяє спілкуватись з батьком, не дозволяє батьку бачитись з дитиною, будь – яким чином перешкоджає в побаченнях, тощо. Що в такому випадку робити батьку? А тут 2 варіанти: звертатись до органу опіки та піклування для усунення перешкод у спілкування з дитиною та визначення графіку побачень з дитиною або звертатись до суду з вимогою про визначення місця проживання дитини з батьком.

Користуйтеся консультацією: Рівноправність батьків у спорах про визначення місця проживання дитини

Щодо визначення місця проживання дитини з батьком.

Протягом всіх 26 років незалежності нашої держави, позиція судів була одноголосною – дитини повинна проживати з матір’ю і лише у виключних випадках (а таких випадків у практиці ну дууууже мало) може бути визначено місце проживання дитини з батьком. На чому ж базуються такі рішення судів? Єдиним обґрунтуванням таких рішень є Принцип 6 Декларації прав дитини, в якому проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір’ю.

При цьому Декларація не роз’яснює, які обставини в розумінні статті 6 є винятковими. Майже у всіх судових рішеннях робиться посилання на вищезазначену статтю Декларації, а після робиться висновок, який викладено наступним чином (як приклад):

«Суд встановив, що мати дитини має постійне місце проживання, постійне місце роботи та джерело існування, вона створила всі умови для проживання, виховання та розвитку сина, цікавиться його життям, в курсі його уподобань, улюблених іграшок та занять, успіхів та проблем у навчанні, при цьому судом не встановлено виняткових обставин у розумінні положень статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, які б свідчили про неможливість проживання дитини разом з матір’ю (Витяг з рішення у справі № 490/12239/16-ц Центрального районного суду м. Миколаєва)».

Тобто, якщо і батьком будуть створені усі належні умови для нормального розвитку дитини, але при цьому будуть відсутні «виняткові обставини» для розлучення дитини з матір’ю – суд залишить дитину проживати з матір’ю. Але при цьому стаття 141 СК України продовжує розповідати про рівність прав батьків щодо дитини.

Пользуйтесь консультацией: Выезд ребенка за границу без согласия и сопровождения одного из родителей