Проект проти технічки: деякі питання приватизації землі

Приватизація земельної ділянки під нерухомістю завжди була простішою ніж отримання незабудованої ділянки. Та, як виявилося, і в цьому питанні існують проблеми.

Як відомо, на час воєнного стану законодавець заборонив безоплатне передання земель державної, комунальної власності у приватну власність. Виняток зроблено для передачі земельних ділянок у власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об'єктів нерухомого майна - будівель, споруд (п/п. 5 п. 27 Перехідних положень Земельного кодексу України).

Водночас, відповідно до ч. 1 ст.118 ЗК громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК.

До клопотання додається розроблена відповідно до Закону «Про землеустрій» технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що замовляється громадянином без надання дозволу на її розроблення».

Виходячи із наведених норм громадянин вважає, що оскільки він є власником житлового будинку, то йому достатньо скористатися цією нормою і приватизувати земельну ділянку на підставі технічної документації (технічка) із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Але місцева рада відмовляє йому в такому праві, стверджуючи, що необхідно розробляти проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Останній приклад мав місце в Одесі.

Та перш ніж розбиратися, хто правий, проаналізуємо різницю між згаданими двома видами документації із землеустрою. Вимоги до змісту окремих видів документації із землеустрою визначені нормами розділу V Закону «Про землеустрій», зокрема статтею 50 для проекту та статтею 55 для Технічної документації:

Принциповою відмінністю є необхідність включення до проекту матеріалів геодезичних вишукувань і землевпорядного проектування, що дещо складніше за необхідні для технічки топографо-геодезичні роботи. Можливо, тому вартість розроблення проекту зазвичай більше порівняно з технічною документацією. Втім на сьогодні різниця між ними (вартістю, складністю, строками виконання) не настільки істотна, щоби сперечатися з приводу виду необхідної для приватизації ділянки документації.

Проблема скоріше полягає іншому. Технічна документація замовляється громадянином без надання дозволу на її розроблення. А ось для проекту такий дозвіл потрібен. І надати його (для земель комунальної власності) має місцева рада (ч. 7 ст. 118 ЗК) шляхом прийняття рішення на своїй сесії (п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні). А це означає не тільки зайві 1 – 2 місяці часу, адже у встановлений законом місячний термін дуже часто ради не вкладаються, оскільки просто не встигають належним чином підготувати питання для розгляду. Це ще означає ризик не отримати згаданий дозвіл.

Замість нього (достатньо згадати поширену столичну практику) можна отримати листа з фактичною відмовою від виконавчого органу ради. І навіть якщо аргументи в цьому листі абсолютно не відповідатимуть закону, його оскарження є марною тратою часу. Насправді оскаржувати доведеться бездіяльність ради, яка не розглянула питання на сесії у встановлений місячний термін. А коли ви витратите кілька місяців на суди, у результаті матимете, як правило, не потрібний вам дозвіл на розроблення проекту, а лише визнання бездіяльності ради протиправною та зобов’язання розглянути ваше клопотання на пленарному засіданні. А тепер уявіть, що рада виконає таке рішення суду, але відмовить у наданні дозволу. Це ще кілька місяців у судах.