Проєкт Кодексу права приватного і права дитини: чи дійсно наближаємося до Європи?

Ухвалення нового Цивільного кодексу (Кодексу права приватного), проєкт якого наприкінці минулого місяця зареєстрували у Верховній Раді (реєст. № 14394), може стати однією з найбільш масштабних правових подій останніх десятиліть в Україні. Йдеться не лише про заміну норм чи оновлення термінології, а про перегляд підходів до регулювання приватних відносин, про системне збирання розпорошених правил у єдину логічну конструкцію.

Кодифікація у форматі єдиного кодексу приватного права справді наближає Україну до континентальної європейської правової традиції. Це традиція системності, внутрішньої логіки, передбачуваності та принципів, що формують основу приватного права: добросовісності, розумності, справедливості, рівності сторін, стабільності цивільного обороту. У правовій державі ці речі мають прикладне значення. Вони впливають на економічні рішення, інвестиційний клімат, рівень довіри, розвиток ринку і зрештою на повсякденне життя сімей.

Водночас якісна кодифікація сама по собі не визначає “європейськість” правового порядку. Не менш показовим є баланс між автономією приватної особи та гарантіями для тих, хто не може самостійно захистити свої інтереси – насамперед для дітей. Саме ставлення до прав дитини, до її безпеки та умов розвитку є одним із показників зрілості правової системи.

У цьому сенсі реальним тестом близькості до Європи залишається підхід до забезпечення права дитини на зростання в безпечному сімейному оточенні. Це питання давно вийшло за межі соціальної політики. Воно прямо зафіксоване у висновках щодо заявки України на членство в ЄС. Тобто йдеться не про вузькопрофесійну дискусію, а про складову європейського порядку денного України поряд із судовою реформою чи антикорупційною політикою.

Саме тому сімейно-правовий блок проєкту Кодексу варто оцінювати не ізольовано, а в ширшому контексті. Чи формує він модель, у якій дитина зростає у сімейному середовищі, а інституційний догляд є винятком? Чи створює він стимули для підтримки біологічних сімей, розвитку сімейних форм виховання, раннього реагування на ризики для дитини?

Від відповідей на ці питання залежить, чи стане новий Кодекс лише кроком у напрямі європейської правової форми, чи також кроком до європейського змісту у сфері прав дитини.

Найкращі інтереси дитини: норма проти практики

Проєкт Кодексу містить низку положень, які прямо декларують його дитиноцентричність. Зокрема, окрема стаття про найкращі інтереси дитини систематизує критерії, які мають враховуватися при ухваленні рішень щодо дитини.

Однак добре сформульована норма сама по собі не змінює практику, якщо вона не інтегрована у процесуальні механізми, які вимагають її застосування.

Українське законодавство давно оперує категорією найкращих інтересів дитини, однак саме стандарти її застосування залишаються вразливою ланкою: мотивувальна частина рішень нерідко має загальний характер, з’ясування думки дитини відбувається формально, а довгострокові наслідки для дитини не завжди стають центральним елементом правової оцінки.

Тому практична цінність цієї новели залежатиме від того, чи буде вона підкріплена процесуальними стандартами, вимогами пояснювати причини ухвалення рішень, реалістичними строками в дитячих справах, а також правилами роботи органів і служб, які супроводжують такі справи. Це потребує узгоджених змін і в процесуальному законодавстві, і в законодавстві про органи та служби у справах дітей, і в підзаконних актах, без яких кодексова норма ризикує залишитися красивою декларацією.

Роль органу опіки та піклування у вирішенні спорів між батьками

Не менш чутливим питанням у межах рекодифікації є роль органів опіки та піклування у вирішенні спорів між батьками щодо дітей.