Проблемні питання захисту прав платників податків

Проголошення України як демократичної, правової та соціальної держави, курс на європейську інтеграцію, перехід до ринкової економіки та багато іншого зумовили значні зрушення в суспільному та державному житті. Актуальним питанням постало реформування вітчизняного законодавства, зокрема, податкового, з метою його приведення у відповідність до реалій сьогодення, забезпечення належного рівня захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних та юридичних осіб тощо. За таких умов досить важливим є дотримання співвідношення між приватними та публічними інтересами, що особливо яскраво проявляється у фіскальній функції, яка є ключовою для будь-якої держави, оскільки забезпечує надходження грошових коштів до бюджету, які необхідні для виконання покладених на неї завдань. Апріорі інтереси платників податків та органів, які реалізують державну податкову політику, діаметрально протилежні. На сьогодні поширеним явищем для вітчизняної правозастосовної практики є притягнення фізичних осіб до кримінальної відповідальності за порушення податкового законодавства, тому важливим питанням теорії та практики є повне та глибоке вивчення проблематики забезпечення належного захисту прав платників податків. Особливої актуальності це набуває з огляду на прийняття Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року (надалі – ПК України) та Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року (надалі – КПК України), які внесли багато новел у правове регулювання відповідних відносин. Однак, практика застосування чинного законодавства свідчить, що на сьогодні не всі проблемні питання вдалося вирішити.

Читайте статті: Как бороться с увеличением размера платы за аренду земли?

Налоговый покер (об особенностях налогооблажения некоторых онлайн-игр).

Стаття 212 Кримінального кодексу України (надалі – КК України) передбачає кримінальну відповідальність за умисне ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), що входять в систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчинене службовою особою підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності або особою, що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи чи будь-якою іншою особою, яка зобов’язана їх сплачувати, якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних, великих або особливо великих розмірах. Результатом реформування кримінального процесуцального законодавства України стало збільшення кількості кримінальних проваджень, відкритих за ст. 212 КК України. Так, за 2013 рік було зареєстровано 3 069 нових кримінальних проваджень, а з урахуванням тих, які були зареєстровані у попередніх періодах, в провадженні органів досудового розслідування знаходилося 6 709 таких кримінальних проваджень. З викладеного слідує, що прийняття нового КПК України зумовило збільшення податкового тиску на платників податків, особливо з боку органів досудового розслідування. Такий стан речей обумовлений тим, що згідно з ч. 1 ст. 214 Кримінального процесуального кодексу України слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. З аналізу норми процесуального закону слідує, що фактично уповноважені особи можуть отримувати інформацію про наявність підстав для відкриття кримінального провадження за ознаками складу відповідного кримінального правопорушення з будь-яких джерел – Інтернету, ЗМІ, документів тощо.

Вивчення слідчої та судової практики показує, що в переважній більшості випадків відповідні кримінальні провадження відкриваються на підставі акту, складеного контролюючим органом за результатом проведення перевірки, де відображаються всі обставини, що були встановлені в ході її проведення (ст. 86 ПК України). Чинне законодавство не передбачає оскарження або визнання недійсним такого акту, платники податків мають право лише подавати заперечення на такі акти та брати участь у їх розгляді. В науковій літературі з даного приводу справедливо зазначається, що акт перевірки є основним носієм доказової інформації, що лежить в основі відкриття кримінального провадження на підставі ст. 212 КК України.

На основі названих актів контролюючий орган направляє платникам податків податкові повідомлення-рішення, якими донараховує їх грошові зобов’язання. Відповідно до пп. 14.1.157 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове повідомлення-рішення − письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов’язок платника податків сплатити суму грошового зобов’язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності. Податкові повідомлення-рішення, на відміну від актів перевірок, можуть оскаржуватися платниками податків в адміністративному (до вищестоящих органів) та/або судовому (до адміністративних судів) порядку.

Частиною 2 ст. 214 КПК України встановлено, що досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Підставою для внесення таких відомостей найчастіше є саме акти, що складаються за результатами перевірок в порядку, визначеному ст. 86 ПК України та свідчать про ненадходження до бюджету відповідних грошових коштів. В пп. 2.5 Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків, затверджених наказом ДПС України від 31 жовтня 2012 року № 948 визначено, що податкові інспектори за результатами перевірок зобов’язані передавати до слідчих управлінь фінансових розслідувань дані про усі виявлені порушення податкового законодавства, донарахування по яких досягають значних розмірів, тобто «порогу» кримінальної відповідальності, який станом на 2014 рік становить 609 000 грн. (в 2013 році – 573 500 грн.). Отже, всі кримінальні провадження за ознаками складу кримінального правопорушення, визначеного в ст. 212 КК України, відкриваються в «автоматичному» режимі, що однозначно не сприяє захисту прав платників податків.

Норми нового кримінального процесуального законодавства не дають можливості оскаржити відкриття кримінального провадження, що є суттєвим недоліком. В Рішенні Конституційного Суду України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 вказано, що унеможливлення розгляду судом скарги на постанову про порушення кримінальної справи щодо певної особи на стадії досудового слідства, відкладеня її перевірки судом на стадію попереднього розгляду кримінальної справи або на стадію розгляду її по суті, відстрочка судового контролю обмежують конституційне право людини на судовий захист, який є гарантією всіх прав і свобод людини і громадянина. Це може завдати такої шкоди конституційним правам і свободам, внаслідок несвоєчасного судового контролю, що поновити їх буде нездійсненим.

«Прогресивні» положення нового КПК України, як свідчить практика застосування законодавства, в частині «автоматичного» відкриття кримінального провадження чомусь не застосовуються до працівників контролюючих органів та органів досудового розслідування, що є прямим порушенням імперативних приписів процесуального закону. Отже, реформоване законодавство позбавило платників податків ще одного механізму захисту своїх прав та законних інтересів.

Платники податків можуть розпочати захист своїх прав лише з моменту отримання податкового повідомлення-рішення від контролюючого органу шляхом ініціювання процедури його оскарження в порядку, визначеному ст. 56 ПК України, тобто в адміністративному та/або судовому. В науковій літературі зазначається, що до переваг адміністративного оскарження рішень контролюючого органу належить: спрощена процедура, яка дає змогу платникам податків самостійно захищати свої права, не користуючись послугами юристів; коротші строки розгляду скарг, а також те, що скарги від платників податків розглядаються безкоштовно; оскарження навіть з негативним для платника податків результатом дозволить краще зрозуміти позицію контролюючого органу, що при зверненні до суду дасть можливість ретельніше підготуватися до розгляду; винні у винесенні неправомірних рішень посадові особи контролюючих органів обов’язково несуть за це відповідальність; до закінчення процедури адміністративного оскарження припиняється виконання платниками податків податкових зобов’язань, які є предметом спору. Однак, практичний досвід вказує на неефективність адміністративної процедури оскарження податкових повідомлень-рішень, оскільки контролюючі органи вищого рівня в більшості випадків не змінюють відповідні рішення нижчестоящих органів. Таким чином, платники податків змушені захищати свої права у судовому порядку.