Окремим видам заповітів у ЦК законодавець приділив мінімальну увагу, створивши механізм надстислого правового регулювання. Видається, що такий підхід не в повній мірі розкриває у правозастосуванні потенціал спадкового права, не дозволяє врахувати ефективність його інстументарію.
Окремі види заповітів за законодавством України: виклики сучасності
У цивільному законодавстві заповіт визначається як особисте розпорядження фізичної особи, зроблене нею на випадок своєї смерті (ч. 1 ст. 1233 Цивільного кодексу України). При цьому спадкування за заповітом є самостійним і пріоритетним видом спадкування, оскільки у ст. 1223 ЦК вказано, що право на спадкування мають особи зазначені у заповіті, а лише за відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини або за інших обставин, що виключають спадкування за заповітом, здійснюється спадкування за законом.
У гл. 85 ЦК, яка присвячена спадкуванню за заповітом, законодавець включив ст. 1242, яка стосується заповіту з умовою, у ст. 1243 ЦК йдеться про заповіт подружжя, а у ст. 1249 ЦК — про секретний заповіт подружжя. Таким чином, ЦК визначені лише три види заповітів, яким і надана відповідна правова регламентація.
Найбільш проблемною з точки зору застосування є конструкція спільного заповіту подружжя, про що ми вже торкалися у попередніх публікаціях, але й інші види заповітів у площині застосування викликають певні проблеми.
Останнім часом у законодавстві з’явилися заповідальні розпорядження, потреба в яких зумовлена воєнними реаліями. Наприклад, Законом України від 08.10.2024 № 3995-IX «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх», який набув чинності 01.02.2025, передбачено, що військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі — особисте розпорядження на випадок полону).
До цього Законом України від 09.12.2023 № 3515- IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги», який набув чинності 29.03.2024, було запроваджено конструкцію особистого розпорядження військовослужбовця на випадок загибелі. Відповідно до ч. 4 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовець, військовозобов’язаний або резервіст, який призваний на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, має право скласти в письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок своєї загибелі (смерті) про виплату одноразової грошової допомоги особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках. Законом визначено, що таке особисте розпорядження не вимагає нотаріального посвідчення, а складається у простій письмовій формі, із засвідченням підпису на вибір військовослужбовця двома особами:
— командиром військової частини;
— нотаріусом.
При засвідченні підпису військовослужбовця нотаріусом не застосовуються вимоги до порядку посвідчення нотаріусом заповітів та інших правочинів, а діють правила про засвідчення справжності підпису на документах. Нотаріуси, засвідчуючи справжність підпису, не посвідчують факти, викладені у документі, а лише підтверджують, що підпис зроблено певною особою (ч. 3 ст. 78 Закону України «Про нотаріат»).
Оригінал особистого розпорядження передається військовослужбовцем командиру військової частини, командиру / керівнику підрозділу органу (служби, військового формування) в день засвідчення на ньому справжності підпису або в десятиденний строк з дня засвідчення підпису (у разі засвідчення справжності підпису на особистому розпорядженні нотаріусом), про що робиться відповідний запис на копії особистого розпорядження, а копія особистого розпорядження зберігається у військовослужбовця (п. 6 Порядку та строків передачі військовослужбовцем оригіналу особистого розпорядження командиру військової частини, командиру / керівнику підрозділу органу (служби, військового формування) для зберігання в особовій справі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.05.2024 № 550).
Блог