Стаття 21. Карантин

1. Карантин встановлюється, продовжується та скасовується Кабінетом Міністрів України.

Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, за поданням Головного державного санітарного лікаря України.

Карантин встановлюється на строк, необхідний для локалізації та ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби, який не може перевищувати два місяці. У разі неблагополучної епідемічної ситуації Кабінет Міністрів України приймає рішення про продовження встановленого карантину.

2. Рішення про встановлення, продовження, скасування карантину негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації.

3. У рішенні про встановлення карантину зазначаються:

1) відомості про інфекційну хворобу, з метою протидії поширенню якої встановлюється карантин;

2) територія, на якій встановлюється карантин;

3) перелік профілактичних, протиепідемічних та інших заходів;

4) перелік суб’єктів, на яких покладається здійснення контролю за виконанням протиепідемічних, профілактичних та інших заходів.

Протиепідемічні заходи під час карантину можуть включати:

особливі умови і режим пересування населення та здійснення господарської діяльності;

підстави та порядок обов’язкової самоізоляції, перебування особи в обсерваторі (обсервації), госпіталізації до тимчасових закладів охорони здоров’я (спеціалізованих шпиталів);

особливі умови в’їзду та виїзду з території, на якій встановлено карантин;

особливі умови і режим здійснення пасажирських перевезень;

особливі умови і режим перетину кордону іноземцями та особами без громадянства;

особливі умови і режим роботи закладів освіти;

інші заходи, визначені законом.

4. До координації проведення заходів, пов’язаних із встановленням карантину, залучаються головна експерта установа у сфері громадського здоров’я, державні санітарні лікарі Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, центри контролю та профілактики хвороб, інші органи державної влади.

5. Організація та контроль за дотриманням правового режиму карантину, своєчасністю і повнотою проведення профілактичних і протиепідемічних заходів покладаються на місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, інших суб’єктів, визначених рішенням про встановлення карантину.

6. На територіях, на яких встановлено карантин, місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування надається право:

1) залучати підприємства, установи та організації незалежно від форми власності до виконання заходів з локалізації і ліквідації епідемії чи спалаху інфекційної хвороби в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

2) встановлювати особливий режим в’їзду, пересування та виїзду з території, на якій встановлено карантин, громадян і транспортних засобів, а в разі необхідності - проводити санітарний огляд речей, багажу, транспортних засобів та вантажів;

3) встановлювати особливий порядок проведення медико-санітарних, у тому числі дезінфекційних, та інших заходів;

4) створювати на в’їздах і виїздах з території, на якій встановлено карантин, окремих адміністративно-територіальних одиниць контрольно-пропускні пункти, залучати у встановленому порядку для роботи в таких пунктах військовослужбовців, працівників, матеріально-технічні та транспортні засоби підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, частин та підрозділів центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку.

7. У разі встановлення карантину місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування забезпечують на території карантину роботу тимчасових спеціалізованих закладів охорони здоров’я з особливим протиепідемічним режимом (спеціалізовані лікарні, ізолятори, обсерватори), використовуючи для цього приміщення закладів охорони здоров’я, закладів оздоровлення та відпочинку, закладів освіти та інших закладів. Порядок створення та функціонування тимчасових спеціалізованих закладів охорони здоров’я з особливим протиепідемічним режимом затверджується Кабінетом Міністрів України.

8. Обов’язковій госпіталізації підлягають хворі на особливо небезпечні та небезпечні інфекційні хвороби, а також особи з симптомами таких хвороб у випадках, визначених рішенням про встановлення карантину.

9. На період самоізоляції, обсервації, перебування у спеціалізованих закладах охорони здоров’я працівникам видається листок непрацездатності, який оплачується в розмірі і порядку, встановлених законодавством для осіб, визнаних тимчасово непрацездатними внаслідок захворювання.