Про процес доказування як стандарт та баланс ймовірностей або від Франка до Міранди

В змагальному процесі активність сторін виглядає як балансування аргументації на терезах справедливості. В чому полягають особливості доказування, з огляду на практику національних судів та ЄСПЛ адвокатам розповів лектор ВША. (Джерело: ЗіБ)

Читайте статтю: Методика 14.1.75 або "плоди отруйного дерева"

Інквізиційність чи змагальність?

Про окремі аспекти процесу доказування при судовому розгляді в межах двогодинного вебінару поговорили у Вищій школі адвокатури. Спікер заходу суддя Бахмацького районного суду Павло Пархоменко висвітлив питання з точки зору теорії та практики. Почався вебінар із цитування Івана Франка: «Закон! Розуміється, і ми чували дещо про закон, але ж надто добре знаємо, що закон – се теорія, що в книжці, на папері виглядає дуже гарно, а практика, жива дійсність має свої спеціальні закони, далеко не такі гладкі та заокруглені, а зате повні розгалужень, закарлюк та різнорідності».

Читайте статтю: Правило Міранди або Ви маєте право зберігати мовчання та право на адвоката.

Суддя нагадав щодо процес доказування різниться в залежності від того, яким є характер судового процесу – слідчим (інквізиційним), який характерний для романо-германської системи права або змагальним – для країн загального права. І хоча Україна позиціонує себе як країна змагального судового процесу, за словами П.Пархоменко, у деяких моментах прослідковуються тут і риси інквізиційного процесу. Про неможливість суду перебирати на себе функції обвинувачення та відшукувати докази вини особи йдеться зокрема у постанові Бахмацького РС від 16.06.2020 у справі №728/838/20. До речі, до переваг змагального процесу належить активність сторін, яка має призводити до того, що незадовільне рішення може бути сприйнято спокійніше.

Читайте статтю: Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» по ВАКС та по ККС ВС. В чому різниця?

В свою чергу стандарт доказування слугує для позначення рівня ймовірності, до якого обставина повинна бути підтверджена доказами, щоб вважатись дійсною. П.Пархоменко наголосив на тому, що створити незмінний стандарт доказування складно, адже вимагає дослідження:

система доказів та їх дослідження в судовому засіданні;

наявність внутрішнього переконання у суддів на основі аналізу і оцінки доказової інформації, отриманої із засобів доказування;

формування меж стандарту доказування за рахунок процесуальних обмежень: належності, допустимості, достовірності та достатності доказів і їх змістовного взаємозв'язку.