Про обопільну вину у справах ДТП та страховку

Як страховики насправді діють у справах ДТП з обопільною виною — критичний погляд адвоката на практику, що склалась.

Кожна аварія – це не просто глухий удар металу об метал. Це щось глибше, тонше, що залишає слід не лише в матеріальному світі, а й у правовій тканині життя. За двадцять з лишком років юридичної практики я навчилася читати тіні на асфальті, мов по шепотах свідків. І знаєте, найчастіше вони мовчать про одне – справедливість не буває половинчастою. Але страхові компанії не згодні.

Саме у справах про ДТП з обопільною виною виникає глибоке протиріччя: на одній чаші терезів — закон, на іншій — людське життя, втрати, біль, а посередині — страховик, чия роль більше схожа на спостерігача, ніж на союзника. Цей текст — моя особиста рефлексія, юридичний маніфест і спроба пробудити в читачеві відчуття правової гідності.

Театр двох вин: коли правила замало

На перший погляд, усе просто: Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає, що виплати в разі ДТП з декількома винними особами здійснюються пропорційно їхній вині. Але от питання: хто і як цю вину визначає? Страхова компанія? Суд? Чи слідчий, що поспіхом закриває провадження, бо «50 на 50 і так зрозуміло»?

У реальності страхова логіка часто ґрунтується не на пошуку істини, а на мінімізації збитків. У найгірших сценаріях водій отримує лише часткову компенсацію, навіть якщо його провина — мізерна, а інший учасник грубо порушив усе, що тільки можна.

Тіні за полісом: роль страховика в тиші після аварії

Давайте називати речі своїми іменами: в обопільній вині страхова компанія поводиться як бухгалтер з калькулятором, а не як аналітик із совістю. Вона вираховує суму компенсації, орієнтуючись не на справедливість, а на сухі цифри. Якщо винних двоє — сума ділиться навпіл, попри різні обставини, інтенсивність порушень і наслідки.

Чи розслідує страховик справу, щоб з’ясувати, хто порушив більше? Ні. Чи ініціює експертизу? Рідко. Чи стоїть на боці свого клієнта, який отримав тілесні ушкодження і розбитий автомобіль? У кращому випадку — формально.

Суд як катарсис: але не завжди визволення

У моїй практиці було чимало випадків, коли клієнти зверталися після того, як страховик виплатив символічну частину збитків, лишивши все інше на «волю долі» або, точніше, на плечі суду. Один із таких процесів тривав понад півтора року. Інший — був програний лише через відсутність належної експертизи. Усі ці історії – щоденна рутина, яка викриває: суд – не завжди місце правди, якщо заходити туди без підготовки.