За даними Департаменту пробації Міністерства юстиції України станом на вересень 2017 року понад іспитовий строк, визначений судом під час звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, тобто після спливу такого строку, на обліку в органах з питань пробації перебуває понад 1500 осіб. Такий понад іспитовий строк перебування на обліку в органах з питань пробації подекуди триває більше року, двох, в тому числі й щодо неповнолітніх осіб.
Приводами для такої ситуації, як свідчить аналіз судової практики, слугує, зокрема, наявність інформації щодо обвинувачення особи у вчиненні злочину під час іспитового строку чи оголошення особі про підозру у вчиненні злочину під час іспитового строку або ж, навіть, просто у зв’язку з внесенням відомостей в Єдиний реєстр досудових розслідувань (ЄРДР) про вчинення цією особою такого злочину за відсутності оголошеної їй підозри у скоєному (внесення відомостей за фактом вчинення злочину). Деякі ж судді, позицію яких ми поділяємо, вважають, що передумовою скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі вчинення особою нового злочину під час встановленого судом іспитового строку чи відмови у задоволенні подання про звільнення від призначеного особі покарання у зв’язку із закінченням іспитового строку на цій підставі може бути лише констатація судом вчинення такого злочину постановленням обвинувального вироку. Різноманітність практики з цього питання зумовлює необхідність його більш детального дослідження.
Так, зі змісту ч. 3 ст. 75 та ч. 1 ст. 78 Кримінального кодексу України (КК), через використання словосполучень «не вчинить нового злочину» та «виконає покладені на нього обов’язки», випливає, що однією з обов’язкових передумов для звільнення засудженого від відбування покарання згідно з цими статтями кримінального закону є невчинення останнім у період іспитового строку, визначеного судом, нового злочину. При цьому констатувати вчинення такого нового злочину цією особою та, відповідно, її винуватість у скоєному може виключно суд у порядку, визначеному законом. Доки вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду особа відповідно до ч. 1 ст. 62 Конституції України, ч. 2 ст. 2 КК та ч. 1 ст. 17 Кримінального процесуального кодексу України (КПК) вважається невинуватою.
Читайте статтю: Окремі істотні порушення, констатовані Європейським судом з прав людини у кримінальному провадженні
Наведені норми чинного законодавства закріплюють один із основоположних принципів кримінального судочинства – презумпцію невинуватості, відповідно до якого ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню, інакше як за вироком суду й у порядку, визначеному законом. Будь-яке втручання у права людини має ґрунтуватися на положеннях закону, а отже, ‑ відповідати принципу законності, який передбачає абсолютний правовий захист та є засадничим компонентом правової системи.
Принцип презумпції невинуватості закріплений також у багатьох міжнародних договорах, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України та які відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, ч. 1 ст. 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України» є частиною національного законодавства України. Так, у ч. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини зазначається, що кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинною доти, поки її винність не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усі можливості для захисту. Згідно з п. 2 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права кожен обвинувачений у кримінальному злочині має право вважатися невинним, поки винність його не буде доведена згідно із законом. Аналогічна норма міститься й у п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (Конвенція).
У цьому аспекті слід зазначити, що правильне розуміння вимог Конвенції розкривається у рішеннях Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), що містять правові позиції щодо суті положень зазначеного міжнародно-правового акта, а також змісту та обсягу гарантованих ним прав. Так, ЄСПЛ у справі «Барбера, Мессегеу і Джабардо проти Іспанії» зазначив, що п. 2 ст. 6 Конвенції вимагає, щоб при здійсненні своїх повноважень судді відійшли від упередженої думки, що підсудний вчинив злочинне діяння, оскільки обов’язок доведення цього лежить на обвинуваченні та будь-який сумнів трактується на користь підсудного.
Наведена вимога принципового характеру стосується суддів, які здійснюють судове провадження щодо особи як у межах одного кримінального провадження, так і в межах різних проваджень щодо неї. Іншими словами, відмова суду у задоволенні подання представника уповноваженого органу з питань пробації щодо звільнення засудженого від відбування покарання у зв’язку зі спливом визначеного судом іспитового строку виключно з мотивів, що в ЄРДР міститься інформація про повідомлення цій особі про підозру у вчиненні нового злочину, затримання чи обрання міри запобіжного заходу тощо, є такою, що не ґрунтується на вимогах закону, порушує засадничий принцип презумпції невинуватості та може трактуватися як передчасне висловлювання судом думки щодо винуватості особи у скоєному.
Зазначене кореспондується з позицією Конституційного Суду України, згідно з якою сам факт порушення кримінальної справи щодо конкретної особи, затримання, взяття під варту, пред'явлення їй обвинувачення не можна визнати як кримінальну відповідальність, оскільки особа не несе кримінальної відповідальності, доки її не буде визнано судом винною у вчиненні злочину і вирок суду не набере законної сили (Рішення від 27 жовтня 1999 року у справі № 1-15/99).
Крім того, ЄСПЛ у своєму рішенні від 22 квітня 2010 року у справі «Фатуллаєв проти Азербайджану» зазначив, що презумпція невинуватості, втілена в п. 2 ст. 6 Конвенції, є одним із елементів справедливого кримінального судочинства, що забороняє передчасне висловлювання як самим судом, так і представниками інших органів влади думки, що особа, яка «обвинувачується у кримінальному злочині», є винною до того, як це доведено в законному порядку. ЄСПЛ послідовно дотримується підходу, відповідно до якого принцип презумпції невинуватості порушується, якщо судове рішення або твердження офіційної особи щодо особи, яка обвинувачується в скоєнні злочину, схиляє до думки про те, що вона винна до того, як її винуватість була встановлена в законному порядку. Аналогічні порушення було констатовано у справах «Шагін проти України», «Грабчук проти України» та інших.
Блог