Право на спадкування, як визначено у ч. 3 ст. 1223 ЦК України, виникає у день відкриття спадщини.
Проте, за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані (ч. 5 ст. 1224 ЦК України). Отже, рішення суду може бути не лише підставою виникнення цивільних прав (ч. 5 ст. 11 ЦК України), але й підставою припинення таких права.
Відповідно до роз’яснення, наведеного у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7 правило ч. 5 ст. 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов’язані утримувати спадкодавця. При цьому безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Вищій спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у Листі «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 зазначив, що виходячи зі змісту ч. 5 ст. 1224 ЦК України суд при вирішенні такої справи повинен встановити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи. ВССУ зауважив на тому, що при розгляді справ цієї категорії суди нерідко постановляють рішення про усунення від спадкування спадкоємця, коли у справі немає жодного доказу про умисне ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцю, крім того факту, що сторони не спілкувалися протягом тривалого часу, ігноруючи при цьому приписи ЦПК, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Для постановлення рішення про усунення від спадкування у справі повинні бути надані належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що:
-
спадкодавець потребував допомоги відповідача;
-
відповідач мав можливість надати надавати допомогу спадкодавцю;
-
відповідач ухилявся від обов’язку щодо надання допомогу спадкодавцю.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов’язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. Тобто ухилення, пов’язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов’язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.
Крім цього, підлягає з’ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.
Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно ч. 5 ст. 1224 ЦК України має значення сукупність обставин:
-
відповідач мав можливість надати надавати допомогу спадкодавцю;
-
відповідач ухилявся від обов’язку щодо надання допомогу спадкодавцю;
-
перебування спадкодавця в безпорадному стані;
-
потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.
Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.
При цьому, та обставина, що сторони не спілкувалися протягом тривалого часу, не свідчить про факт умисного ухилення від надання допомоги.
Аналіз судової практики свідчить про поширеність таких позовів, а також складність їх вирішення, зокрема, з огляду на різні підходи щодо визначення кола обставин, які складають предмет доказування у такій категорії справ.
Доречно у зв’язку з цим проаналізувати нещодавно висловлену позицію Верховного Суду з цього приводу, викладену у постанові від 1 квітня 2019 року у справі № 752/12158/14-ц.
Блог