ПРАВОВИЙ СТАТУС СВІДКІВ У ГОСПОДАРСЬКОМУ ПРОЦЕСІ

З 15.12.2017 р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 р. № 2147-VIII, яким було внесено суттєві зміни щодо засобів доказування зокрема і в господарському судочинстві, запровадивши інститут свідків.

З огляду на те, що такий засіб доказування як показання свідків у господарському процесі вітчизняними законодавцями раніше не брався до уваги (а тому являється новелою), важливим завданням постає дослідження правового статусу свідків та їхньої ролі під час вирішення спорів господарськими судами.

Згідно ч. 1 ст. 66 Господарського процесуального кодексу України (надалі по тексту – ГПК України), свідком може бути будь-яка дієздатна фізична особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи. Свідок є учасником господарського процесу, а тому законом чітко визначено коло його прав та обов’язків. Зокрема, частина четверта статті 66 ГПК України гарантує свідку право давати показання рідною мовою або мовою, якою він володіє, користуватися письмовими записами, відмовитися від давання показань у випадках, встановлених законом, а також право на компенсацію витрат, пов’язаних з викликом до суду.

Чинний ГПК України у ст. 13 та ч. 1 ст. 74 закріплює принцип змагальності сторін, згідно якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, на підставі таких засобів як письмові, речові і електронні докази; висновки експертів; показання свідків.

Показання свідка згідно ч. 1 ст. 87 ГПК України - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи, і викладаються ним письмово у заяві. Закон визначає вимоги до такої заяви, лише при дотриманні яких показання свідка будуть належним і допустимим доказом під час розгляду справи господарським судом та вирішення відповідного спору. Зокрема, у заяві свідка зазначаються прізвище, ім’я та по батькові, місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв’язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з’явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві потребує нотаріального посвідчення, окрім випадку посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків.

Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб (ст. 87 ГПК України). Такі показання свідка не беруться судом до уваги.

Важливим аспектом при дослідження процесуального статусу та ролі свідка в господарському процесі є те, що на підставі його показань судом не можуть встановлюватися обставини, які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Дане положення закріплене у ст. 87 ГПК України та досить конкретно визначає правову природу фактів, які можуть бути встановлені за допомогою такого засобу доказування як показання свідків.

Таким чином, перед здійсненням дослідження і оцінки певного доказу, господарському суду під час судового провадження в першу чергу необхідно з’ясувати його допустимість. Показання свідків є допустимими доказами лише в тому разі, коли надані ними відомості про обставини відповідно до законодавства мають бути підтверджені саме таким способом та не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Окрім того, суд не бере до розгляду показань свідків, які не стосуються предмета доказування, тобто обставин, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (згідно ст. 76 ГПК України), що свідчить про їх неналежність.

При дослідженні правового статусу свідків в господарському процесі варто наголосити про необхідність надання ними лише достовірних відомостей, на підставі яких суд може встановити дійсні обставини справи. Особам, які володіють будь-якою інформацією про обставини, які мають значення для справи, слід бути обачними при наданні показань, адже за завідомо неправдиве показання свідка передбачається кримінальна відповідальність за ст. 384 Кримінального кодексу України (в редакції від 18.12.2017 р.; надалі по тексту КК України), а за відмову свідка від давання показань – за ст. 385 КК України.

В даному аспекті важливо зауважити про гарантоване статтею 63 Конституції України право особи на відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Чинним ГПК України у ст. 68 передбачено вичерпний перелік таких осіб, а саме: свідок, який з’явився на вимогу суду, не має права відмовитися давати показання, крім показань щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, над якою встановлено опіку чи піклування, член сім’ї або близький родич цих осіб), які можуть тягнути юридичну відповідальність для нього або таких членів сім’ї чи близьких родичів. В такому разі, якщо свідок з’явився на вимогу суду та відмовляється давати показання, він не несе за це жодної юридичної відповідальності, проте зобов’язаний повідомити причини такої відмови.

Важливою гарантією під час здійснення допиту свідків є закріплення у ГПК України вичерпного переліку категорій осіб, які не можуть бути допитані як свідки. Так, згідно ст. 67 вказаного закону не можуть бути допитані як свідки: недієздатні фізичні особи, а також особи, які перебувають на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі і не здатні через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати показання;особи, які за законом зобов’язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені їм у зв’язку з наданням професійної правничої допомоги або послуг посередництва (медіації) під час проведення позасудового врегулювання спору, - про такі відомості; священнослужителі - про відомості, одержані ними на сповіді віруючих; судді та присяжні - про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення, або про інформацію, що стала відома судді під час врегулювання спору за його участю; інші особи, які не можуть бути допитані як свідки згідно із законом чи міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, без їхньої згоди; особи, які мають дипломатичний імунітет, не можуть бути допитані як свідки без їхньої згоди, а представники дипломатичних представництв - без згоди дипломатичного представника.