Інтернет як інформаційний і комунікаційний інструмент супроводжує нас майже на кожному кроці – онлайн-магазини, соціальні мережі, сайти новин, електронна пошта, месенджери та інші вже звичайні для нас "зручності" тягнуть за собою потенційні ризики завдання шкоди.
Навіть на побутовому рівні, здійснюючи онлайн-покупки, що особливо популярно в період карантину, ми ризикуємо отримати неякісний товар або взагалі бути ошуканими. Що й казати про обсяги порушень прав інтелектуальної власності та поширення недостовірної, конфіденційної інформації в мережі.
Але, якщо діяти правильно, то є всі шанси відновити порушені права. І в першу чергу необхідно потурбуватись про збір необхідних доказів – зафіксувати факт розміщення спірної інформації в мережі та встановити особу порушника (належного відповідача).
Як визначити Інтернет-порушника (належного відповідача)?
Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта – вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації (п. 12 постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" від 27 лютого 2009 року № 1).
Власником веб-сайту є володілець облікового запису, який встановлює порядок і умови використання веб-сайту. За відсутності доказів іншого власником веб-сайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до веб-сайту, і (або) отримувач послуг хостингу (Закон України "Про авторське і суміжні права").
Цікавою є постанова Верховного Суду від 25 листопада 2020 року по справі № 753/7666/19-ц, якою було визнані помилковими висновки судів попередніх інстанцій стосовно того, що неможливо вважати реєстранта доменного імені власником веб-сайту. У відзиві на позовну заяву відповідач стверджував, що він є реєстрантом доменного імені, однак не має жодного відношення до веб-сайту зі спірним контентом, та наголошував, що поняття "доменне ім'я" та "веб-сайт" не є тотожними за змістом, а тому вважав безпідставним звернення до нього як до належного відповідача. Верховний Суд відмітив, що відповідач вказуючи, що він є реєстрантом доменного імені, а не власником веб-сайту, не зазначив хто ж є власником відповідного веб-сайту доступ до якого здійснюється через адресу мережі Інтернет, яка складається із зареєстрованого ним доменного імені, чи передавав він повністю або частково іншим особам право користування доменним іменем.
Аналогічна правова позиція міститься також у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року по справі № 742/3812/18, в якій Верховний Суд зазначив, що відповідач не спростував дані, що підтверджуються письмовими доказами, наданими позивачем (довідка Центру компетенції адресного простору мережі Інтернет), про те, що відповідач на час поширення спірної інформації був реєстрантом веб-ресурсу, на якому ця інформація була розміщена. Відповідач не надав належних і допустимих доказів того, що власник доменного імені на час зазначеної публікації передав це доменне ім`я у власність або користування іншій особі, зокрема, на підставі відповідного договору, а також доказів того, що користування цим доменним ім`ям здійснювалося без належної правової підстави іншою особою.
Також, Верховний Суд у цій справі № 742/3812/18 визнав безпідставними доводи відповідача щодо необхідності залучення в якості співвідповідача автора спірної публікації. Так, позивач у порядку досудового врегулювання спору звертався до Інтернет-ресурсу і просив вилучити спірну статтю, проте його звернення повернулось неврученим з відміткою "не розташовано", внаслідок чого було зроблено висновок, що цей Інтернет-ресурс за місцем його офіційної реєстрації не розташований. З інформації про портал, яка знаходиться в загальному доступі на веб-сайті порушника, вбачається, що автор не входить до редакційної колегії, не є журналістом цього Інтернет-ресурсу. У матеріалах даної справи була відсутня жодна інформація відносно того, що указана особа реально існує та її можливо ідентифікувати. Отже, суд погодився, що автора статті встановити неможливо.
Суд апеляційної інстанції по цій справі № 742/3812/18 зазначив, що власником веб-сайту вважається реєстрант доменного імені, яким адресується веб-сайт, та (або) отримувач послуг хостингу. Отже, наявна презумпція щодо власника веб-сайту, і доводити зворотну інформацію мав саме відповідач. Відтак, його посилання на безпідставне покладення на нього обов`язку щодо доведення його непричетності до сайту, є хибними. Доводи про те, що особа реєстранта доменного імені, отримувача послуг хостингу та володільця облікового запису може як співпадати, так і не співпадати, а також на те, що реєстрація доменного імені не потребує жодної ідентифікації і додаткових перевірок даних особи реєстранта є суд визнав безпідставними.
Як доказати недостовірність інформації, поширеної невідомою особою?
Блог