Правові особливості спадкування вкладів у банківській установі

Згідно з чинним законодавством, спадкоємцям вкладів, в кожному випадку, необхідно здійснити цілий ряд специфічних юридичних дій для отримання належної їм спадщини. При цьому, залежно від категорії успадкованого майна, а також наявності двох і більше спадкоємців варіюється і сама складність процедури успадкування грошових коштів, розміщених на депозитних рахунках у банку.

Спадкування здійснюється тільки за законом або за заповітом

✔ Отже, нагадаю, що саме спадкування здійснюється за законом або за заповітом (стаття 1217 Цивільного кодексу (ЦК) України). У свою чергу, стаття 1228 ЦК України передбачає специфічні форми розпорядження банківським вкладом. Відповідно до неї вкладник-спадкодавець може розпорядитися своїм банківським вкладом не тільки шляхом складання заповіту, а й залишивши відповідне розпорядження (заповідальне розпорядження) банку.

За ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку. Особливістю договору банківського вкладу на користь третьої особи порівняно із загальними положеннями про такий вид зобов’язань, сформульованими у ст. 636 ЦК України, є зазначення особи на ім’я якої зроблений вклад.

Таке заповідальне розпорядження може бути включено в умови договору банківського вкладу або складено у формі окремого документа. На заповідальному розпорядженні повинна бути дата, а сам документ повинен бути засвідчений підписом уповноваженого працівника банку згідно з пунктом 10.15 Інструкції НБУ "Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах" від 12 листопада 2003 року № 492 (Інструкція № 492).

Крім того, заповідальне розпорядження може бути складено на користь особи, не вказаної в заповіті, яка не є спадкоємцем за законом, а також може змінювати співвідношення часток спадкоємців за заповітом або за законом.

У разі, якщо заповіт складено після залишення заповідального розпорядження, то дію останнього може бути скасовано повністю (або частково) тільки в двох виняткових випадках:

• у заповіті змінено особу, до якої переходить право на певний внесок або на всі грошові вклади спадкодавця; - заповіт складено щодо всього, без винятку, майна спадкодавця.

Крім того, якщо раніше існуючий банківський вклад, щодо якого було залишено заповідальне розпорядження, не включаються до складу спадкової маси (тобто, свідоцтво про право на спадщину на нього не оформлялося), а порядок розпорядження ним визначався статутами відповідних фінансових установ (зазвичай, внесок видавався безпосередньо банком на підставі залишеного заповідального розпорядження), то з прийняттям чинного Цивільного кодексу України, ситуація кардинально змінилася.

На сьогоднішній день право на вклад у банку (фінансовій установі) входить до складу спадщини (частина 2 статті 1228 ЦК України), а виплата банківського вкладу, незалежно від наявності заповідального розпорядження, здійснюється на підставі наступних документів:

• свідоцтва про право на спадщину;
• дозволу нотаріуса на одержання спадкоємцем частини вкладу спадкодавця (оскільки, в даний момент питання не до кінця врегульовано, нотаріус має право, але не зобов'язаний, надавати такий дозвіл на одержання вкладу до закінчення шести місяців в особливих випадках);
• рішення суду (пункт 10.15 Інструкції № 492).

Враховуючи це, варто звернути увагу й на основні положення про виконання зобов'язань у цивільному праві, оскільки можливе разом із спадкуванням самого банківського вкладу, так і відсотків по ньому. Звісно, дане питання залишається дискусійним питання встановлення права власності на грошові кошти, розміщені на банківському депозитному вкладі за договором банківського вкладу (депозиту), оскільки предмет зазначеного договору до кінця не вивчений, а отже, як і об’єкт цього договору, потребує більш ретельного вивчення. Зокрема, ч. 1 ст. 536 ЦК України впевнено визначає, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Варто звернути увагу на те, що вже після відкриття спадщини кошти на депозитному рахунку не належать банку, вони для нього чужі, однак фактично банківська установа продовжує користуватися цими коштами. До того ж, згідно ч. 5 ст. 1061 ЦК України, зобов'язання оплачувати це користування до кінця дії договору банківського вкладу за допомогою нарахування відсотків не відміняється. Звісно, після прийняття спадщини у банку виникає зобов'язання по вказаному депозитному рахунку вже перед новим власником (правонаступником вкладника).

Зауважу, що за ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) — це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Крім того, оскільки банківський вклад входить до складу спадщини, то на нього, незалежно від наявності заповіту або заповідального розпорядження, поширюються і положення чинного законодавства щодо обов'язкової частки у спадщині. Згідно зі ст. 1241 Цивільного кодексу України, малолітні, неповнолітні, а також повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, так само як і непрацездатні вдова (вдівець) та батьки спадкодавця, успадковують половину частки, належної їм за законом. Відповідно, отримання частини банківського вкладу здійснюється спадкоємцями обов'язкової частки на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, у свою чергу, спадкоємцями за заповітом або за заповідальним розпорядженням - на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.