Правові нюанси кредитних відносин і звернення стягнення на предмет іпотеки

Життя в умовах війни перетворюється на щось більше, ніж просто виживання. Воно стає випробуванням нашої здатності тримати баланс між людяністю й законами. Як адвокат, я бачу, як у цьому хаосі особливо гостро постає питання кредитних зобов’язань, зокрема іпотечних. Це водночас історія про виживання, про справедливість і про те, як законодавство може стати щитом або ж тягарем.

Війна змінила майже всі аспекти нашого життя, і кредитні відносини — не виняток. Останні зміни до Цивільного кодексу України, Закону України «Про іпотеку» та інших нормативно-правових актів намагаються знайти баланс між захистом боржників та правами кредиторів. Однак цей баланс, як і будь-який компроміс, викликає безліч запитань.

Право на захист чи обмеження прав?

Розгляньмо, наприклад, норму, закріплену в пункті 18 Цивільного кодексу України, яка звільняє позичальників від сплати неустойки (штрафів і пені) за прострочення кредиту під час воєнного стану. Здавалося б, це акт гуманності. Люди втрачають роботу, змушені переїжджати, рятуючи життя. Чи справедливо було б у такій ситуації вимагати від них виконання зобов’язань у повному обсязі?

Однак для кредиторів це несе ризики. Банк — це не просто установа; це також працівники, депозити вкладників, які потребують захисту. У західних країнах, таких як Німеччина, під час фінансових криз створюються спеціальні фонди, які компенсують втрати банкам, аби уникнути їхнього колапсу. У нас же банки залишаються напряму залежними від рішення боржників, які не завжди діють добросовісно.

Іпотека: тимчасова пауза чи відкладена загроза?

Пункт 5-2 Закону України «Про іпотеку» вводить мораторій на звернення стягнення на предмет іпотеки на час воєнного стану та 30 днів після його завершення. Але тут є важливий нюанс: ця норма не поширюється на випадки, коли умови договору було змінено після 17 березня 2022 року. Це означає, що боржники, які, наприклад, погодилися на підвищення відсоткової ставки, можуть опинитися беззахисними перед кредитором.

Міжнародний досвід також демонструє різні підходи. У США під час економічної кризи 2008 року були введені спеціальні програми реструктуризації іпотечних боргів. Боржникам пропонували зменшення відсотків або подовження терміну кредиту. Але це діяло лише для тих, хто виконував нові умови. У нашому випадку такі програми не завжди є доступними чи зрозумілими для широкого кола позичальників.

Захищені категорії: межа між справедливістю і дискримінацією

Внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування» створило окрему категорію захищених осіб: військовослужбовців, осіб з інвалідністю внаслідок війни та членів їхніх сімей. Це надзвичайно важливий крок, який визнає особливий внесок цих людей у боротьбу за нашу країну.

Ці особи отримали право не сплачувати штрафи чи пеню за невиконання кредитних зобов’язань. Окрім того, кредитори не мають права без згоди боржників контактувати з ними, особливо через колекторські компанії. Це рішення можна порівняти з аналогічними нормами в Італії, де після Другої світової війни захищали боржників серед ветеранів. Там держава брала на себе частину зобов’язань боржників, аби уникнути соціального вибуху.

Однак у нашому контексті така категоризація породжує нові виклики. Чи є справедливим залишати поза захистом, наприклад, переселенців, які втратили житло і роботу, але не є військовослужбовцями? Чи не створюємо ми ситуацію, коли людина вимушена вступати до лав ЗСУ лише для отримання фінансових гарантій?