Правова природа земельного сервітуту: чи дійсно він є альтернативою орендним відносинам?

Часто доводиться чути думку, що сервітут є альтернативою оренді землі. Дійсно, земельний сервітут (як і оренда) відноситься до видів користування чужою земельною ділянкою. Однак за правовою природою, метою та підставою встановлення сервітут суттєво відрізняється від інституту оренди землі. Що ж це за продукт, які його характерні ознаки та чому він не зможе замінити оренду – на цих та інших нюансах сервітуту зосередимось далі.

Правова природа сервітуту

За визначенням, вміщеним у ч. 1 ст. 98 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗКУ), право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Цей інститут виник ще за часів римської імперії, про що свідчать письмові пам’ятки римського права. Сервітутом називали абсолютне за характером захисту право користування чужою річчю. Найдавнішими є сільські предіальні сервітути. Першими з’явилися такі життєво важливі для сільського господарства сервітути, як:

1) право проходу через чужу ділянку;

2) право проходу і прогону худоби через чужу ділянку;

3) право проходу, прогону худоби і проїзду возом;

4) право провести воду з ділянки сусіда на свою землю.

Дещо пізніше, зі зростанням міста Риму, з’явилися міські предіальні сервітути, першим з яких певно був «servitus cloacae mittendae» – право провести через чужу землю нечистоти зі свого двору в більшу міську клоаку. Ситуація дещо змінилася після появи у II ст. до н.е. персональних сервітутів, тобто таких, що пов’язані не з певною річчю, а належать певній особі.

В сучасному українському законодавстві загальні положення про сервітут містяться в главі 32 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-ІV (далі - ЦКУ) та главі 16 ЗКУ. Суть цього інституту залишилась незмінною - власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення на свою користь права користування чужою земельною ділянкою.

Разом із тим, встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею (ч. 5 ст. 403 ЦКУ, ч. 3 ст. 98 ЗКУ).