Правильно сплачуємо судовий збір - останні новації

З 1.09.2015 р. питання судового збору почали регулюватися «по-новому», адже з цього часу набрав чинності Закон України від 22.09.2015 р. №484-VIII, яким законодавець збільшив розмір ставок судового збору, уніфікував їх за видами судочинства, встановив обов’язок суду перевіряти зарахування коштів збору до спеціального фонду державного бюджету тощо.

Процесуальні привілеї

Знаковим для законодавства про судовий збір стало скасування пільг при сплаті судового збору для державних органів шляхом їх виключення з визначеного законом переліку пільгових категорій (зі ст. 5 Закону України «Про судовий збір»). Такий підхід законодавця відповідає конституційному принципу рівності всіх учасників судового процесу перед законом та судом, оскільки позбавляє державні органи необґрунтованих процесуальних привілеїв. Водночас, внаслідок неврахування усіх випадків участі державних органів у судовому процесі в законодавстві простежується «вибірковий» підхід до їх «звільнення» від сплати судового збору.

Так, незважаючи на вищезазначені зміни, правом на звернення до суду без сплати судового збору продовжують користуватись Державна фіскальна служба України та її територіальні органи при внесенні ними подання у порядку ст. 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України. Такий висновок можна зробити зі змісту Закону України «Про судовий збір», який не визначає ставок судового збору за внесення органами доходів і зборів вказаних документів. До того ж, законодавець взагалі не відносить такі подання до документів, що підлягають оплаті судовим збором, тобто не кваліфікує їх як об’єкт справляння.

За таких обставин до відповідного законодавчого регулювання зазначеного питання орган доходів і зборів матиме виключну можливість «безкоштовно» звергатися до суду з поданнями, а отже, перебуватиме у нерівному (привілейованому) становищі, у порівнянні з іншими учасниками, що порушуватиме передбачений ст. 129 Конституції України принцип рівності.

Проблема «ціни позову»

Намагання законодавця уніфікувати порядок визначення ставок судового збору у всіх видах судочинства призвело до труднощів у визначенні розміру судового збору за подання адміністративних позовів майнового характеру. Проблема полягає у тому, що на відміну від Цивільного процесуального та Господарського процесуального кодексів, Кодекс адміністративного судочинства України не лише не визначає, а взагалі не оперує поняттям «ціни позову», з урахуванням якої й повинен обчислюватися судовий збір за подання позовів майнового характеру.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у справах «Сірик проти України» від 31.03.2011 р., «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України» від 5.05.2011 р., «Ліндон, Очаковський-Лоран і Жюлі проти Франції» від 22.10.2007 р. зазначав, що норма не може вважатися законом до того часу, поки її не буде сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати громадянинові можливість регулювати свою поведінку: він має бути здатен за потреби, за відповідної консультації, передбачати наслідки, які може потягнути за собою його дія, тією мірою, що є розумною за відповідних обставин.

Таким чином, за відсутності законодавчого визначення ціни позову та її складових в адміністративному судочинстві, відповідні положення законодавства про судовий збір не можуть розглядатися як закон у розумінні Європейського суду з прав людини, що свідчить про відсутність законодавчої бази обчислення судового збору за подання адміністративних позовів майнового характеру.

Натомість, як показує судова практика, наявність зазначених прогалин не заважає адміністративним судам обчислювати судовий збір у порядку, аналогічному для обрахунку судового збору при зверненні до суду у порядку цивільного судочинства. Однак застосування аналогії закону шляхом використання норм цивільного або господарського процесуального законодавства у такій ситуації є помилковим, адже ЦПК і ГПК України закріплюють вичерпний перелік предметів спорів, в яких визначається «ціна позову». При цьому до таких спорів не належать публічно-правові, що мають іншу, у порівнянні з цивільними та господарськими спорами, правову природу.