Практика ВС під час розгляду спорів, пов’язаних із несвоєчасним розрахунком при звільненні та стягненням середнього заробітку за весь час затримки

У практичній діяльності адміністративних судів досить актуальним залишаються питання, пов’язані із несвоєчасним розрахунком при звільненні.

(Джерело: Судебно-юридическая газета)

Втім, якщо здійснити аналіз рішень національних судів, можна прийти до висновку щодо наявності декількох проблемних питань, які виникають у зв’язку із несвоєчасним розрахунком при звільненні. Вказане, на моє переконання, має місце у зв’язку з різним тлумаченням суддями деяких норм трудового законодавства, на яких я окремо зупинюсь.

Так, одним зі спірних питань є визначення суми відшкодування, обчисленого, виходячи із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Вважала б за необхідне акцентувати увагу на тому, що вимогу про відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не слід плутати із вимогою про відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ці вимоги мають різну правову природу і походять із різних обов’язків роботодавця, а тому, відповідно, мають різне правове регулювання.

Хоча в адміністративному судочинстві спори про захист порушеного права працівника при звільненні за загальним правилом регламентуються нормами спеціального законодавства, однак їх спеціальне правове регулювання (принаймні у спорах, про які я буду вести мову) не містить правил, які б висвітлювали процедуру здійснення певного розрахунку зі звільненим працівником.

Вказана обставина свідчить про необхідність при вирішенні таких спорів поряд зі спеціальними нормами застосовувати норми трудового законодавства – КЗпП.

З огляду на це звертаю увагу на зміст статей 116 та 117 КЗпП.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.