Важко переоцінити актуальність питання щодо відшкодування шкоди, завданою рф, внаслідок війни, реалізація якого вже невпинно набирає обертів.
На національному та міжнародному рівні активно впроваджуються способи відшкодування шкоди: звернення до національних судів, національних та міжнародних комісій щодо відшкодування; Європейського суду з прав людини; Міжнародного суду при ООН; Іноземного арбітражного суду.
Однак, наявності навіть позитивних рішень щодо відшкодування завданої шкоди - є недостатньою, оскільки головна увага постає у виконанні таких рішень та реальному, швидкому, ефективному механізму відшкодування.
Незважаючи на спроби вирішити це питання на національному рівні, забезпечення ефективності та реального відшкодування збитків таким шляхом наразі є доволі сумнівною. Оскільки спроба Верховного Суду у постанові від 18 травня 2022 року (справа № 760/17232/20-ц, провадження № 61-15925св21) покласти відповідальність на іноземну державу, з юридичної точки зору, суперечить чинному законодавству України та створює проблеми в фактичній реалізації та реальному виконанню такого рішення.
Так, згідно ч. 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005, - пред’явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України. Тому виявляється сумнівним варіант отримання згоди від рф та погодження на відшкодування заподіяної шкоди.
Єдиним ефективним варіантом відшкодування такої шкоди на національному рівні можливо за рахунок положень Закону України «Про основні засади примусового вилучення в Україні об’єктів права власності російської федерації та її резидентів», яким передбачено проведення примусового вилучення об’єктів права власності рф та її резидентів із мотивів суспільної, включаючи військову, необхідності. Примусове вилучення об’єктів здійснюється без будь-якої компенсації (відшкодування) їх вартості за рішенням Ради національної безпеки і оборони України, проєкт якого вноситься Кабінетом Міністрів України (далі – «КМУ»). При цьому вилучені об’єкти переходять у власність держави Україна. Однак, очевидно, що вилучених активів рф не вистачить для відшкодування шкоди, заподіяної на території України.
Створення механізму відшкодування шкоди за рахунок вилучених об’єктів права власності рф та її резидентів, зокрема, на території іноземних держав, надало б змогу забезпечити виконання рішень національних судів з цього приводу, що, зокрема, відповідає принципам справедливості.
Подібний механізм запроваджено в Канаді, де на законодавчому рівні вирішено питання конфіскації російських активів та передачі їх Україні. Вказане забезпечить реальний механізм повернення втраченого. Так, в Канаді Законом про управління конфіскованим майном (SC 1993, c. 37) передбачено, зокрема, механізми поповнення рахунків конфіскованого майна. У Канаді створені рахунки, відомі як Рахунок обігового капіталу конфіскованого майна та Рахунок доходів від арештованого майна.
Розділом 31 частини 5 «Закону про виконання окремих положень бюджету, внесений до парламенту 7 квітня 2022 року та інші заходи» внесено зміни до Закону про спеціальні економічні заходи та Закону про правосуддя для жертв корумпованих іноземних посадових осіб (Закон Сергія Магнітського).
Насамперед, додано мету Закону про спеціальні економічні заходи: надання Уряду Канади можливості вживати економічних заходів проти певних осіб за обставин, коли міжнародна організація держав або об’єднання держав, членом якої є Канада, закликає своїх членів зробити це, коли мало місце серйознe порушення міжнародного миру та безпеки, були скоєні грубі та систематичні порушення прав людини в іноземній державі або були вчинені значні корупційні дії за участю громадянина іноземної держави (3.1).
Причому в Законі уточнено (розділ 7.1), що в таких випадках має бути укладено угоду з урядом будь-якої іноземної держави щодо використання іноземною державою для будь-якої з наступних цілей сум, які можуть бути виплачені відповідно до розділу 5.6:
Блог