Формула Радбруха або позитивізм на службі бездіяльності. Діти і межа нестерпної несправедливості.

Аналітика застосування формули Радбруха з погляду сімейного права.

У березні 2026 року судді Верховного Суду та науковці НаУКМА обговорювали формулу Радбруха і констатували, що вона залишається «живим інструментом», а не музейним експонатом, а Велика Палата ВС вперше застосувала її у постанові від 19.02.2026 у справі № 240/7215/24.

Ми повністю поділяємо цей висновок, але варто поставити питання, яке на тому круглому столі, схоже, не пролунало. Де саме проходить та межа «нестерпної несправедливості» і чи досягнуто її вже сьогодні. В сімейних «дитячих» справах.

Відправна точка. Навіщо Радбрух написав те, що написав.

Густав Радбрух сформулював свою концепцію у 1946 році. Не до, а після. Після того як побачив, до чого призводить правовий позитивізм у його абсолютній формі, коли суддя зобов'язаний виконувати закон незалежно від його змісту.

Расові закони були законами. А потім вироки нюрнберзьких судів були вироками. Все було юридично бездоганно оформлено. І саме це бездоганне юридичне оформлення аморального змісту й стало тим, що він назвав «хибним правом» (Unrecht).

Ще у 1933 року Радбрух сам відстоював позицію правового позитивізму, а саме те що суддя зобов'язаний підкорятися закону навіть тоді, коли той несправедливий, бо суспільство потребує стабільності, а право потребує передбачуваності.

Після 1945 року він переглянув цю позицію. Формула, яку він запропонував, є двоскладовою: по-перше, коли конфлікт між позитивним законом і справедливістю досягає нестерпного ступеня, закон як «хибне право» мусить поступитися справедливості («формула нестерпності») і по-друге, закони що свідомо заперечують рівність як ядро справедливості, не є правом взагалі («формула заперечення рівності»). Важливо те, що Радбрух не відкидав правовий позитивізм повністю. Він встановлював свідомо високий поріг.

За словами судді Верховного Суду Сергія Погрібного, який виступав на круглому столі НаУКМА у березні 2026 року, «нестерпна несправедливість» у розумінні формули Радбруха, це не будь-яка несправедливість, а та, яку визнали б очевидною 9 із 10 осіб, поріг застосування порівнянний зі стандартом доказування «поза розумним сумнівом», а сама формула є не правило, а виняток.

У лютому 2026 року Велика Палата Верховного Суду вперше у своїй практиці звернулася до тріади Радбруха (справедливість – доцільність - правова визначеність) у постанові від 19 лютого 2026 року у справі № 240/7215/24.

Суть справи - питання чи може бюджетний закон зупиняти дію спеціального закону про державну службу щодо надбавок за вислугу років? ВП ВС відповіла, що у цьому конкретному випадку може, бо реформа мала законну мету, не порушувала сутності права на оплату праці й не погіршувала реального становища службовця. Суд не відмовився застосовувати оспорювану норму закону, а перевірив, чи відповідає законодавче рішення мірилам справедливості і констатував, що поріг «нестерпної несправедливості» не досягнуто. Це саме той спосіб, яким формула Радбруха й мала застосовуватися. Не як автоматичний привід для відмови від норми, а як інструмент критичної оцінки.