П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 березня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючогоКривенка В.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом відкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - Товариство) до управління Пенсійного фонду України в Інгулецькому районі м. Кривого Рогу Дніпропетровської області (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) про визнання протиправним рішення,
в с т а н о в и л а:
У листопаді 2013 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправним і скасувати прийняте управлінням ПФУ на підставі пункту 5 частини дев'ятої статті 106 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (у редакції, чинній до 1 січня 2011 року; далі - Закон № 1058-ІV) рішення від 27 серпня 2013 року № 38 про застосування фінансових санкцій у сумі 15 042 грн 44 коп.
Оскаржуване рішення управління ПФУ прийняло за результатами проведеної ним у серпні 2013 року перевірки за період з 1 січня 2000 року по 31 грудня 2009 року, в ході якої виявлено порушення позивачем у 2009 році пункту 5 частини дев'ятої статті 106 Закону № 1058-ІV, а саме - неподання відомостей про застраховану особу до органів ПФУ, що використовуються в системі персоніфікованого обліку.
На обґрунтування позову Товариство зазначило, що норми Закону № 1058-ІV, на підставі яких управління ПФУ у серпні 2013 року прийняло оскаржуване рішення, втратили чинність з 1 січня 2011 року відповідно до Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VІ).
Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 18 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2014 року, позов задовольнив.
Ухвалюючи таке рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що рішення управління ПФУ від 27 серпня 2013 року про застосування фінансових санкцій на підставі пункту 5 частини дев'ятої статті 106 Закону № 1058-ІV є протиправним, оскільки зазначені норми Закону втратили чинність з 1 січня 2011 року згідно із Законом № 2464-VІ і не діяли на дату прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 3 грудня 2014 року відмовив у відкритті касаційного провадження.
У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України управління ПФУ, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом у подібних правовідносинах пункту 5 частини дев'ятої статті 106 Закону № 1058-ІV, просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 3 грудня 2014 року.
На обґрунтування заяви додано ухвали Вищого адміністративного суду України від 21 та 28 жовтня 2014 року (№№ К/800/39413/13, К/800/22545/13 відповідно), у яких касаційний суд вказав на те, що оскільки порушення з боку позивача мали місце до 1 січня 2011 року, то відповідач відповідно до пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VІ мав право і після 1 січня 2011 року застосовувати фінансові санкції на підставі пункту 5 частини дев'ятої статті 106 Закону № 1058-ІV.
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про неоднакове застосування касаційним судом у подібних правовідносинах пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VІ, за якого цей суд по-різному вирішив питання щодо правомірності застосування виконавчими органами ПФУ після набрання чинності зазначеним Законом фінансових санкцій відповідно до пункту 5 частини дев'ятої статті 106 Закону № 1058-ІV.
Усуваючи розбіжності у застосуванні зазначених норм права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Пунктом 5 частини дев'ятої статті 106 Закону № 1058-ІV у редакції, що діяла до 1 січня 2011 року, було передбачено застосування виконавчими органами ПФУ до страхувальників фінансових санкцій, зокрема штрафу за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством.
Із набранням чинності з 1 січня 2011 року Законом № 2464-VІ наведена вище норма матеріального права із Закону № 1058-ІV була виключена.
Погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, касаційний суд не врахував положень абзацу шостого пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VІ, відповідно до якого на період до повного стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.
Аналіз наведеної норми дає колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України підстави вважати, що після набрання чинності Законом № 2464-VІ за органами ПФУ збережено повноваження щодо застосування фінансових санкцій за несплату заборгованості по страхових внесках, яка виникла до 1 січня 2011 року.
Таким чином, висновки судів у справі, що розглядається, про відсутність в управління ПФУ повноважень щодо застосування після 1 січня 2011 року фінансових санкцій на підставі пункту 4 частини дев'ятої статті 106 Закону № 1058-ІV ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права та не відповідає правовій позиції Верховного Суду України у спорах цієї категорії, висловленій, зокрема, у постанові цього Суду від 25 березня 2014 року № 21-27а14, у зв'язку з чим відповідно до частини другої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала Вищого адміністративного суду України від 3 грудня 2014 року підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий касаційний розгляд.
Ураховуючи наведене та керуючись підпунктом 2 пункту 2 розділу ІІ Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» та статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Заяву управління Пенсійного фонду України в Інгулецькому районі м. Кривого Рогу Дніпропетровської області задовольнити.
Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 3 грудня 2014 року скасувати, справу направити на новий касаційний розгляд.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. КривенкоСудді: О.Ф. Волков М.І. Гриців О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін О.О. Терлецький
Сервіси для юристів