ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 березня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом прокурора Долинської міжрайонної прокуратури Івано-Франківської області (далі - Прокурор) в інтересах ОСОБА_11 до управління праці та соціального захисту населення Долинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області (далі - управління праці) про стягнення заборгованості по виплаті одноразової допомоги при народженні дитини з урахуванням підвищення за проживання, роботу у населеному пункті, якому надано статус гірського,
встановила:
У жовтні 2008 року Прокурор в інтересах ОСОБА_11 звернувся до суду з позовом про визнання неправомірними дій управління праці.
На обґрунтування позову послався на те, що відповідач всупереч вимогам статей 40, 41, 51 Закону України від 18 січня 2001 року № 2240-III «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2240-III) здійснював виплату допомоги при народженні дитини без збільшення її на 20 відсотків позивачу як особі, що проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського, відповідно до статті 6 Закону України від 15 лютого 1995 року № 56/95-ВР «Про статус гірських населених пунктів в Україні» (далі - Закон № 56/95-ВР).
З матеріалів справи убачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_11 народила дочку - ОСОБА_12.
ОСОБА_11 постійно проживає і працює в м. Долина, яке згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2001 року № 47 «Про доповнення переліку населених пунктів, яким надається статус гірських» віднесений до гірських населених пунктів. Згідно з рішенням Долинської міської ради від 15 березня
2001 року № 46 громадянам, які постійно проживають або навчаються на денних відділеннях навчальних закладів у м. Долині, надано статус особи, яка проживає, працює, навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського.
З листопада 2006 року по жовтень 2007 року ОСОБА_11 отримувала допомогу при народженні дитини, передбачену статтею 41 Закону № 2240-III, у розмірі
8500 грн, без урахування підвищення, встановленого статтею 6 Закону № 56/95-ВР.
Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 4 березня
2009 року позов задовольнив частково: посилаючись на статтю 41 Закону № 2240-III, статтю 6 Закону № 56/95-ВР, а також дані про тримання ОСОБА_11 посвідчення серії НОМЕР_1, виданого Долинською міською радою 8 червня 2007 року, постановив стягнути за період з 9 липня по 31 грудня 2007 року допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі 2381 грн 13 коп.
Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 16 листопада
2014 року та Вищий адміністративний суд України ухвалою від 14 жовтня 2014 року постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду залишили без змін.
Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, ОСОБА_11 звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме статей 5, 6 Закону № 56/95-ВР.
Вважає, що допомога по догляду за дитиною у збільшеному розмірі, передбаченому статтею 6 Закону № 56/95-ВР, їй має виплачуватися з часу народження дитини і її проживання на території населеного пункту, якому надано статус гірського (28 жовтня 2006 рік), а не з часу видачі позивачу посвідчення про її проживання на цій території (8 червня 2007 рік).
На обґрунтування заяви додала ухвалу Вищого адміністративного суду України від 17 жовтня 2013 року (справа № К/800/37042/13). У цьому рішенні суд касаційної інстанції, посилаючись на встановлений законом строк звернення до адміністративного суду, визнав обґрунтованими позовні вимоги особи щодо підвищення на 20 відсотків розміру довічного грошового утримання відповідно до вимог частини другої статті 6 Закону № 56/95-ВР.
У контексті заявлених вимог колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про таке.
У рішенні касаційного суду, що переглядається, із посиланням на норми права, які у заяві визначені як неоднаково застосовані, висловлена правова позиція про те, що особа набуває правового становища особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, з часу (моменту) видачі виконавчим органом відповідної місцевої ради посвідчення відповідно зразка.
Натомість у судовому рішенні, наданому для порівняння, суд касаційної інстанції не формулював правового висновку щодо моменту (початку) надання особі статусу такої, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, а висловив судження щодо порушення строків позовної давності та стосовно права позивача на збільшення на 20 відсотків розміру державної матеріальної допомоги, належної йому як громадянину, що має статус особи, яка працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського.
Крім того, правозастосування в цьому рішенні ґрунтується на обставинах, відмінних від обставин справи, на підставі яких ухвалено оскаржене рішення.
Відсутність рішення касаційного суду із правозастосовним висновком, який за змістом і значенням відрізняється від правового висновку судового рішення, яке оскаржується, унеможливлює порівняння таких рішень, визначення правомірності чи незаконності оскарженого рішення та формулювання висновку про правильне застосування норми матеріального закону щодо спірних правовідносин.
Відповідно до статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність неоднакового застосування касаційним судом (судами) однієї й тієї самої норми права в подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень, є підставою для відмови в задоволенні заяви.
Сервіси для юристів