ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2016 року м. Київ Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого Романюка Я.М.,суддів:Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І., Лященко Н.П.,Сімоненко В.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Чернівецького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України в інтересах держави (державний орган - Міністерство оборони України) до державного господарського об'єднання Концерну «Військторгсервіс», ОСОБА_6, третя особа - ОСОБА_7, про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним, за заявою ОСОБА_7 про перегляд рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 30 жовтня 2014 року, ухвали апеляційного суду Чернівецької області від 3 березня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2016 року,
в с т а н о в и л а :
У квітні 2014 року Чернівецький прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України звернувся до суду з позовом в інтересах держави до державного господарського об'єднання Концерну «Військторгсервіс» (далі - Концерн «Військторгсервіс») та ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна (приміщення кафе), площею 397,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладеного 14 грудня 2005 року між державним підприємством Міністерства оборони України «Управління торгівлі Західного оперативного командування» (далі - ДП МОУ «Управління торгівлі Західного оперативного командування») та ОСОБА_6
Прокурор, зокрема, зазначав, що під час укладення договору купівлі-продажу від імені продавця діяла ОСОБА_8 на підставі довіреності, виданої начальником ДП МОУ «Управління торгівлі Західного оперативного командування», який, у свою чергу, діяв згідно із довіреністю від 12 листопада 2004 року, виданою начальником Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України, який, у свою чергу, - на підставі довіреності Міністра оборони України від 4 жовтня 2004 року.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що зазначене майно належало на праві власності державі, перебувало в повному господарському віданні ДП МОУ «Управління торгівлі Західного оперативного командування» і могло бути відчужене лише за наявності дозволу Міністерства оборони України. Дозволу Міністерства оборони України на реалізацію нежилого приміщення начальник ДП МОУ «Управління торгівлі Західного оперативного командування» не мав, оскільки довіреність не може вважатися дозволом на відчуження нерухомого майна, крім того, довіреність Міністра оборони України від 4 жовтня 2004 року була в порядку окремого доручення Міністра оборони визнана недійсною 12 лютого 2005 року.
З огляду на зазначене, прокурор просив визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 14 грудня 2005 року.
Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 30 жовтня 2014 року позов задоволено, постановлено визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення - кафе, загальною площею 397,4 кв. м., по АДРЕСА_1, укладений 14 грудня 2005 року між ДП МОУ «Управління торгівлі Західного оперативного командування» та ОСОБА_6
В апеляційному та касаційному порядку справа розглядалася неодноразово.
Останньою ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 3 березня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2016 року відхилено касаційну скаргу ОСОБА_7, залишено без змін рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 30 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 3 березня 2016 року.
У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_7 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України - неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, статей 92, 241, 257 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора Шекшеєвої В.С. та представника концерну «Військторгсервіс» Фещенка І.В. на заперечення заяви, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково.
На підставі статті 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.
У справі, рішення в якій переглядаються, судом установлені наступні обставини.
Згідно з довіреністю Міністра оборони України № 220/207 від 4 жовтня 2004 року повноваженнями надавати від імені міністерства дозволи на розпорядження майном, закріпленим за підприємствами, що належать до сфери управління міністерства, був наділений начальник Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України ОСОБА_10
ОСОБА_10, діючи на підставі цієї довіреності, 12 листопада 2004 року видав начальнику ДП МОУ «Управління торгівлі Західного оперативного командування» ОСОБА_11 дозвіл на проведення відчуження нежилого приміщення - магазину НОМЕР_1, площею 117,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Довіреність від 4 жовтня 2004 року, видана ОСОБА_10, була скасована окремим дорученням Міністра оборони України 12 лютого 2005 року.
Також установлено, що ДП МОУ «Управління торгівлі Західного оперативного командування» переобладнало приміщення магазину НОМЕР_1 за вказаною адресою в приміщення кафе, площею 397,4 кв.м., яке було зареєстроване на праві власності за державою та на праві господарського відання належало ДП МОУ «Управління торгівлі Західного оперативного командування» (правонаступник - Концерн «Військторгсервіс»).
27 липня 2005 року начальник ДП МОУ «Управління торгівлі Західного оперативного командування» ОСОБА_11 дозволив відчуження приміщення кафе площею 397,4 кв.м., посилаючись на дозвіл начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України ОСОБА_10 від 12 листопада 2004 року.
30 вересня 2005 року на Рівненській Міжрегіональній товарно-майновій біржі «Прайс» відбулися відкриті торги з продажу приміщення. Переможцем торгів став ОСОБА_6, запропонувавши найбільшу з-поміж учасників аукціону ціну за об'єкт, а саме 514 тис. грн.
Відповідний договір купівлі-продажу нерухомого майна було укладено 14 грудня 2005 року між продавцем, ДП МОУ «Управління торгівлі Західного оперативного командування», та ОСОБА_6 Від імені продавця договір уклала і підписала ОСОБА_8, яка діяла на підставі довіреності від 5 жовтня 2005 року, виданої їй ОСОБА_11, начальником ДП МОУ «Управління торгівлі Західного оперативного командування».
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, застосував приписи статей 203, 216 та 238 ЦК України, й виходив із того, що оспорюваний правочин, - договір купівлі-продажу від 14 грудня 2005 року, є недійсним, оскільки він був укладений без дозволу Міністерства оборони України, а ОСОБА_11 як начальник ДП МОУ «Управління торгівлі Західного оперативного командування» не мав повноважень на відчуження нерухомого майна - приміщення кафе площею 397,4 кв.м. без дозволу міністерства; відповідно й ОСОБА_8, яка діяла згідно з виданою ОСОБА_11 довіреністю від 5 жовтня 2005 року, на час укладення оспорюваного договору не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності.
Разом із тим, у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2015 року (справа № 6-42893св14) суд касаційної інстанції за результатами розгляду справи за позовом про визнання недійсним рішення про відчуження майна, визнання довіреності та договору купівлі-продажу недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння, дійшов висновку про те, що припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843123/ed_2015_04_05/pravo1/T030435.html?pravo=1> зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи, не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843123/ed_2015_04_05/pravo1/T030435.html?pravo=1>). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).
За результатами розгляду справи (№ 6-10533св15) за позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та витребування майна з чужого незаконного володіння, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу від 16 вересня 2015 року.
Сервіси для юристів