П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 листопада 2016 року м. Київ
Судові палати у цивільних, адміністративних
та господарських справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Охрімчук Л.І., суддів:Берднік І.С.,Ємця А.А.,Прокопенка О.Б., Волкова О.Ф.,Жайворонок Т.Є.,Романюка Я.М., Гриціва М.І., Гуменюка В.І.,Кривенди О.В., Лященко Н.П.,Сімоненко В.М., розглянувши на спільному судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_13 до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_13 про перегляд ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого та 25 квітня 2016 року,
в с т а н о в и л и :
21 січня 2015 року ОСОБА_13 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» (далі - ДП «ВК «Краснолиманська») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.
Позивач зазначав, що перебував у трудових відносинах з відповідачем з 22 серпня 2005 року до 25 березня 2013 року; був звільнений згідно з наказом підприємства від 25 березня 2013 року за частиною першою статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КзпП України) за згодою сторін. У день звільнення розрахунку з ним відповідач не провів.
Димитровський міський суд Донецької області рішенням від 19 серпня 2013 року стягнув з ДП «ВК «Краснолиманська» на користь позивача 15 тис. 539 грн 40 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 березня до 31 травня 2013 року.
Красноармійський міськрайонний суд Донецької області рішенням від 16 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 14 січня 2015 року, зобов'язав ДП «ВК «Краснолиманська» нарахувати та сплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані 6 днів відпустки за період з 18 січня до 25 березня 2013 року.
Посилаючись на те, що станом на 20 січня 2015 року відповідач йому не виплатив цієї компенсації, позивач просив на підставі статей 24, 34 Закону України «Про оплату праці», статей 115, 225, 233, 2371 КзпП України стягнути з нього 174 тис. 41 грн 28 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 900 грн моральної шкоди.
Димитровський міський суд Донецької області рішенням від 27 лютого 2015 року позовні вимоги ОСОБА_13 до ДП «ВК «Краснолиманська» задовольнив частково: стягнув з ДП «ВК «Краснолиманська» на користь ОСОБА_13 142 тис. 271 грн 84 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку; у задоволенні решти позовних вимог відмовив; стягнув з ДП «ВК «Краснолиманська» у дохід держави 1 тис. 422 грн 72 коп. судового збору.
Апеляційний суд Донецької області рішенням від 19 січня 2016 року рішення Димитровського міського суду Донецької області від 27 лютого 2015 року змінив: стягнув з ДП «ВК «Краснолиманська» на користь ОСОБА_13 1 тис. 500 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; стягнув з ДП «ВК «Краснолиманська» в дохід держави 243 грн 60 коп. судового збору.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 26 лютого 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_13 на рішення Апеляційного суду Донецької області від 19 січня 2016 року залишив без руху з передбаченої частиною другою статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави несплати судового збору за подання касаційної скарги особою, яка не звільнена від сплати судового збору, і надав строк для усунення недоліків.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_13 на рішення Апеляційного суду Донецької області від 19 січня 2016 року постановлено вважати неподаною та повернути заявнику з підстав, передбачених частиною другою статті 121, статтею 328 ЦПК України, а саме невиконання особою, що подала касаційну скаргу, вимог ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого 2016 року щодо сплати судового збору за подання касаційної скарги.
У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2016 року ОСОБА_13 просить скасувати це судове рішення з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час подання заявником позовної заяви) та підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 цього Закону (у редакції, чинній на час подання заявником касаційної скарги); невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах цих норм матеріального права.
На обґрунтування заяви ОСОБА_13 надав копії: ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня, 10 вересня, 16, 28, 29 грудня 2015 року, 15, 16 січня, 3, 17 лютого, 23 березня, 5, 14, 18, 25 і 27 квітня 2016 року; ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня, 20 квітня 2016 року; ухвали Верховного Суду України від 24 грудня 2015 року та постанов Верховного Суду України від 24 і 30 червня 2015 року, 2 березня 2016 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_13 доводи, судові палати у цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.
За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Згідно із частиною першою статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.
У справі за позовом фізичної особи до роботодавця про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди, що переглядається, постановляючи ухвалу від 25 квітня 2016 року про визнання касаційної скарги неподаною й повернення її заявнику, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ виходив з того, що на час подання касаційної скарги була чинною редакція Закону України «Про судовий збір», за пунктом 1 частини першої статті 5 якого від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються тільки позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, і що згідно із частиною третьою статті 2 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи, та дійшов висновку про те, що особа, яка подала касаційну скаргу, не звільнена від сплати судового збору.
Разом з тим в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня, 25 і 27 квітня 2016 року міститься висновок про те, що при поданні касаційної скарги на судові рішення у справах за позовами, що випливають з інших трудових правовідносин та щодо відшкодування моральної шкоди, судовий збір справляється тільки в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачі при поданні позову за іншими вимогами, що випливають з трудових правовідносин, були звільнені від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на момент подання заяви).
В ухвалі Верховного Суду України від 24 грудня 2015 року зазначено, що в задоволенні клопотання заявника про звільнення від сплати судового збору при поданні до Верховного Суду України заяви про перегляд судового рішення у справі за позовом фізичної особи до роботодавця про визнання переведення та звільнення незаконними, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, немає необхідності, оскільки при поданні позовної заяви позивач був звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на момент подання заяви).
Постанови Верховного Суду України від 24 і 30 червня 2015 року, надані заявником на підтвердження підстав для перегляду зазначеного рішення суду касаційної інстанції за пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України, не дають підстав для висновку про його невідповідність зазначеним у цих постановах висновкам щодо застосування положень Закону України «Про судовий збір», оскільки позивачі у справах, що переглядав Верховний Суд України, були звільнені від сплати судового збору під час розгляду справ у всіх судових інстанціях.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час подання заявником позовної заяви) та підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 цього Закону (у редакції, чинній на час подання заявником касаційної скарги).
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, судові палати у цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого.
Сервіси для юристів