П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 вересня 2015 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого суддів: Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,Сімоненко В.М., Яреми А.Г.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9, ОСОБА_10, треті особи: Одеська міська рада, Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради, про усунення перешкод у користуванні власністю, виділ частки з майна, що є у спільній частковій власності, припинення права на частку майна та визначення порядку користування земельною ділянкою, за зустрічним позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_8 про розірвання договору дарування за заявою ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня 2015 року,
в с т а н о в и л а :
У квітні 2006 року ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_9, ОСОБА_10 про усунення перешкод у користуванні власністю, виділ частки з майна, що є у спільній частковій власності, припинення права на частку майна та визначення порядку користування земельною ділянкою.
ОСОБА_8 зазначав, що згідно з договором дарування від 18 грудня 2004 року ОСОБА_9 подарувала йому 1/3 частину жилого будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1.
ОСОБА_9 та ОСОБА_10 належить по 1/3 зазначеного жилого будинку з надвірними спорудами на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Посилаючись на те, що з березня 2006 року ОСОБА_10 самовільно вселилася в належну йому частину зазначеного будинку, добровільно не виселяється, відповідачі чинять йому перешкоди в користуванні жилим будинком і земельною ділянкою, у процесі розгляду справи уточнивши позовні вимоги, на підставі статті 48 Закону України «Про власність», статей 364, 367 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 95, 98, 99, 120, 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), ОСОБА_8 просив: поділити зазначений жилий будинок, виділивши йому в користування жилу кімнату площею 17,5 кв. м (літ. 1-3), що відповідає належній йому на праві власності 1/3 частині жилого будинку; припинити його право спільної часткової власності на спірний будинок; призначити судову будівельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставити питання про технічну можливість виділення 1/3 частини жилого приміщення в натурі; визначити межі та порядок користування присадибною земельною ділянкою між співвласниками вказаного жилого будинку відповідно до часток у ньому; зобов'язати ОСОБА_9 та ОСОБА_11 усунути перешкоди в користуванні та розпоряджанні належною йому на праві власності 1/3 частиною жилого будинку.
У лютому 2012 року ОСОБА_9 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_8 про розірвання договору дарування.
ОСОБА_9 зазначала, що ОСОБА_8 є її сином.
За договором дарування від 18 грудня 2004 року вона подарувала ОСОБА_8 1/3 частину жилого будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1.
Посилаючись на те, що ОСОБА_8 не проводить ремонтні роботи в подарованій йому частині жилого будинку, унаслідок чого виникла небезпека для цілісності всього будинку, що створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність, ОСОБА_9 просила на підставі частини другої статті 727 ЦК України розірвати зазначений договір дарування та зобов'язати ОСОБА_8 повернути їй оригінал цього договору дарування.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 25 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 25 грудня 2014 року, позовні вимоги ОСОБА_8 задоволено: проведено поділ жилого будинку АДРЕСА_1, виділено ОСОБА_8 в натурі жилу кімнату площею 17,5 кв. м (літ. 1-3), що відповідає належній йому на праві власності 1/3 частині згідно з договором дарування від 18 грудня 2004 року; припинено право спільної часткової власності ОСОБА_8 щодо співвласників ОСОБА_9, ОСОБА_10 у зазначеному будинку; визначено порядок користування земельною ділянкою між співвласниками; зобов'язано ОСОБА_9 та ОСОБА_10 усунути перешкоди ОСОБА_8 в користуванні зазначеною вище власністю. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_9 відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня 2015 року відмовлено ОСОБА_9, ОСОБА_10 у відкритті касаційного провадження у справі за вказаним позовом з підстави, передбаченої пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня 2015 року ОСОБА_9 та ОСОБА_10 просять скасувати зазначену ухвалу та передати справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України, посилаючись на невідповідність зазначеної вище ухвали викладеним у постановах Верховного Суду України від 3 квітня 2013 року (справа № 6-12цс13) та 4 грудня 2013 року (справа № 6-130цс13) висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм частини третьої статей 358, 364, 367, 376 ЦК України, частини четвертої статті 120 ЗК України.
На обґрунтування заяви ОСОБА_9, ОСОБА_10 надали постанови Верховного Суду України від 3 квітня та 4 грудня 2013 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_9 та ОСОБА_10 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_8 є власником 1/3 частини жилого будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, укладеного 18 грудня 2004 року між ним та ОСОБА_9
Співвласникам цього жилого будинку з надвірними спорудами ОСОБА_9 та ОСОБА_10 належить по 1/3 його частині.
Зазначений жилий будинок з надвірними спорудами складається в цілому з одного кам'яного жилого будинку (літ. «А») та надвірних споруд, до складу яких входять самовільно переобладнані та самовільно збудовані споруди.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_8, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, вважав можливим провести поділ спірного жилого будинку та виділити ОСОБА_8 в натурі частину спірного жилого будинку (літ. «А»), а саме жилу кімнату (літ. 1-3) площею 17,5 кв. м, що відповідає належній йому на праві власності 1/3 частині будинку. Крім того, суд застосував положення частини четвертої статті 120 ЗК України та визначив порядок користування сторонами земельною ділянкою.
Разом з тим у постанові Верховного Суду України від 4 грудня 2013 року (справа № 6-130цс13), яка надана заявниками для порівняння, міститься висновок про те, що об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти, не є об'єктами права власності (частина друга статті 376 ЦК України), а тому не можуть бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 цього Кодексу.
Сервіси для юристів