Постанова ВСУ від 30.09.2015 року у справі №6-1892цс15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2015 року м. КиївСудова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого Романюка Я.М.,суддів:Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М., Лященко Н.П.,Сеніна Ю.Л.,Яреми А.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_8, ОСОБА_9, які діють в своїх інтересах та інтересах малолітніх ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, треті особи: Дніпровська районна у м. Києві державна адміністрація, Дніпровський районний у м. Києві відділ головного управління державної міграційної служби України, про виселення за заявою ОСОБА_8 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2014 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ «КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_9, які діють в своїх інтересах та інтересах малолітніх ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, треті особи: Дніпровська районна у м. Києві державна адміністрація, Дніпровський районний відділ у м. Києві головного управління державної міграційної служби України, про виселення, посилаючись на те, що 6 лютого 2008 року між ЗАТ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ «КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_8 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав ОСОБА_8 споживчий кредит на загальну суму 332 547 доларів США на строк до 6 лютого 2018 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_8 за кредитним договором між сторонами 4 листопада 2008 року укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_8 передав банку в іпотеку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1.

ОСОБА_9 є співвласником спірної квартири і дала згоду на передачу її чоловіком в іпотеку.

Малолітні ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 були зареєстровані у АДРЕСА_3 після укладення договору іпотеки і без згоди іпотекодержателя.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2012 року звернуто стягнення на зазначену квартиру шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ «КБ «ПриватБанк».

На виконання вимог Закону України «Про іпотеку» 2 липня 2013 року позивачем були направлені відповідачам повідомлення про добровільне виселення з квартири, що є предметом іпотеки, однак вимоги повідомлень відповідачами виконано не було.

ПАТ «КБ «ПриватБанк» просив суд виселити відповідачів разом з їх малолітніми дітьми зі спірної квартири зі зняттям з реєстраційного обліку.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 6 лютого 2015 року в позові відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 26 травня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Виселено відповідачів разом з їх малолітніми дітьми із квартири АДРЕСА_2 та знято їх із реєстраційного обліку в зазначеній квартирі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2015 року відмовлено ОСОБА_8 у відкритті касаційного провадження.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_8 просить скасувати рішення апеляційного суду та ухвалу суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини другої статті 109 ЖК УРСР.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «КБ «ПриватБанк» Каракоці О.Р. на заперечення заяви, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідності викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Судами встановлено, що 6 лютого 2008 року між ЗАТ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ «КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_8 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав ОСОБА_8 споживчий кредит на загальну суму 332 547 доларів США на строк до 6 лютого 2018 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_8 за кредитним договором між сторонами 4 листопада 2008 року укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_8 передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, яка належала йому на праві власності.

ОСОБА_9 є співвласником спірної квартири і дала згоду на передачу її чоловіком ОСОБА_8 квартири в іпотеку.

Малолітні ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 були зареєстровані у квартирі, переданій їх батьками в іпотеку, після укладення договору іпотеки і без згоди іпотекодержателя.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2012 року звернуто стягнення на спірну квартиру шляхом її продажу ПАТ «КБ «ПриватБанк».

На виконання вимог Закону України «Про іпотеку» 2 липня 2013 року позивачем були направлені відповідачам повідомлення про добровільне виселення з квартири, що є предметом іпотеки, однак вимоги повідомлень відповідачами виконано не було.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові суд першої інстанції виходив із того, що при вирішенні даного спору підлягає застосуванню Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 3 червня 2014 року, згідно з яким протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме майно.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, керувався тим, що предметом позову є не звернення стягнення на майно, а виселення з квартири як наслідок невиконання рішення суду та умов кредитного договору, а тому положення вищезазначеного Закону не розповсюджуються на спірні правовідносини.