Постанова ВСУ від 30.09.2015 року у справі №6-1058цс15

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого суддів: Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,Сімоненко В.М., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи: ОСОБА_10, орган опіки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки, за зустрічним позовом ОСОБА_9, яка діє в інтересах ОСОБА_11 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», треті особи: ОСОБА_8, орган опіки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, про визнання нікчемним договору іпотеки за заявою публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 лютого 2015 року, ухвали Апеляційного суду Львівської області від 30 січня 2015 року та рішення Личаківського районного суду м. Львова від 6 листопада 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2013 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_9 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

ПАТ «УкрСиббанк» зазначало, що 9 листопада 2006 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), який у подальшому перейменований у ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_8 укладено договір про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_8 кредит у розмірі 71 тис. доларів США, а останній зобов'язався повернути кредит і сплачувати проценти у строк і на умовах, установлених цим договором.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_8 зобов'язань за вказаним кредитним договором 9 листопада 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_8 укладено договір іпотеки, за яким іпотекодавець передав банку в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 7 грудня 2011 року було встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_9 та ОСОБА_8 як подружжя без реєстрації шлюбу та визнано за ОСОБА_9 право власності на 1/2 частину зазначеної квартири.

Посилаючись на те, що позичальник не виконує зобов'язання за вказаним кредитним договором, унаслідок чого станом на 12 серпня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 99 тис. 716 доларів США 99 центів, ПАТ «УкрСиббанк» просило звернути стягнення на зазначений вище предмет іпотеки для задоволення вимог банку за згаданим кредитним договором та встановити спосіб реалізації предмета іпотеки, що належить ОСОБА_8 і ОСОБА_9 на праві спільної сумісної власності, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку» за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки майна, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності, проведеної відповідно до законодавства.

У червні 2014 року ОСОБА_9, яка діє в інтересах ОСОБА_11, звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання нікчемним договору іпотеки.

Посилаючись на те, що ОСОБА_8 уклав з банком цей договір іпотеки без її відома та з порушенням прав їхньої малолітньої дитини ОСОБА_11, позивачка просила на підставі статті 177 Сімейного кодексу України, статей 29, 203, 215, 224 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановити його нікчемність.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 6 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 30 січня 2015 року, у задоволенні позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» та зустрічних позовних вимог ОСОБА_9 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 лютого 2015 року відмовлено ПАТ «УкрСиббанк» у відкритті касаційного провадження у справі за вказаними позовами з підстави, передбаченої пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 лютого 2015 року ПАТ «УкрСиббанк» просить скасувати цю ухвалу, а також ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 30 січня 2015 року і рішення Личаківського районного суду м. Львова від 6 листопада 2014 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог товариства з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстави невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постановах Верховного Суду України від 27 травня 2015 року (справи № 6-57цс15 та 6-58цс15) висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На обґрунтування заяви ПАТ «УкрСиббанк» надало копії постанов Верховного Суду України від 27 травня 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ПАТ «УкрСиббанк» доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 9 листопада 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_8 укладено договір про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_8 кредит у розмірі 71 тис. доларів США, а останній зобов'язався повернути кредит і сплачувати проценти у строк і на умовах, установлених цим договором.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_8 зобов'язань за вказаним кредитним договором 9 листопада 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_8 укладено договір іпотеки, за яким іпотекодавець передав банку в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1.

Унаслідок невиконання позичальником зобов'язань за вказаним кредитним договором станом на 12 серпня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 93 тис. 759 доларів США 10 центів.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк», суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, вважав, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки квартира, що є предметом іпотеки, використовується відповідачами як місце їхнього постійного проживання, її загальна площа не перевищує 140 кв. м, відомостей про наявність іншого житла у відповідачів суду не надано, тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для примусового стягнення зазначеного предмета іпотеки.

Разом з тим у постановах Верховного Суду України від 27 травня 2015 року, наданих заявником для порівняння, міститься висновок про те, що установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) в разі невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати його (відчужувати без згоди власника). Оскільки вказаний Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є лише правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

Отже, існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, що оскаржується, викладеному у постановах Верховного Суду України від 27 травня 2015 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права.