П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2015 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Гуменюка В.І, суддів Лященко Н.П.,Романюка Я.М.,Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І.,Сеніна Ю.Л.,Яреми А.Г.,
за участю представника ОСОБА_8 - ОСОБА_9,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_10, публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк», треті особи: орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, товариство з обмеженою відповідальністю «Альянс-Юг» в особі ліквідатора Рябця О.М., про визнання договору іпотеки недійсним за заявами ОСОБА_8 та ОСОБА_10 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2014 року,
в с т а н о в и л а:
У січні 2013 року ОСОБА_8 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 25 грудня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі - ВАТ «ВіЕйБі Банк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі по тексту скорочене офіційне найменування - ПАТ «ВіЕйБі Банк»), та його батьком - ОСОБА_10 укладено договір іпотеки, за умовами якого останній передав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1.
Позивач зазначив, що на час укладення спірного договору іпотеки він, ІНФОРМАЦІЯ_1, був неповнолітнім (14 років), мав право користування зазначеною квартирою, оскільки з 3 березня 1999 року зареєстрований та фактично проживає у ній, однак сторонами не дотримано вимоги законодавства щодо погодження у встановленому законом порядку з органом опіки та піклування передачі в іпотеку квартири.
Під час розгляду справи ОСОБА_8 доповнив і збільшив позовні вимоги та, посилаючись на зазначені обставини, просив визнати договір іпотеки недійсним на підставі частин першої, шостої статті 203 та статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також виключити з Державного реєстру іпотек запис про обтяження нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1, та стягнути з ПАТ «ВіЕйБі Банк» 5 тис. грн на відшкодування моральної шкоди, вирішити питання розподілу судових витрат.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 листопада
2013 року позов ОСОБА_8 задоволено частково: визнано недійсним іпотечний договір, укладений 25 грудня 2007 року між ВАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_10; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; встановлено порядок виконання судового рішення.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 3 квітня 2014 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 листопада
2013 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 відмовлено.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2014 року касаційну скаргу відхилено, рішення Апеляційного суду Одеської області від 3 квітня 2014 року залишено без змін.
15 червня 2015 року до Верховного Суду України звернувся
ОСОБА_8 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2014 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, частини другої статті 177 Сімейного кодексу України, статей 17, 18 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» та статті 12 Закону України від 2 червня 2005 року
№ 2623-IV «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
31 серпня 2015 року до Верховного Суду України звернувся
ОСОБА_10 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2014 року з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
У зв'язку із цим ОСОБА_8 та ОСОБА_10 просять ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2014 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 3 квітня 2014 року скасувати, а рішенням Приморського районного суду м. Одеси від
13 листопада 2013 року залишити в силі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника
ОСОБА_8 - ОСОБА_9, дослідивши наведені в заявах доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заяви задоволенню не підлягають з таких підстав.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
За змістом пункту 1 частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.
Сервіси для юристів