П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2014 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,суддів:Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_9 до Міністерства оборони України (далі - Міноборони), Полтавського обласного військового комісаріату, третя особа - Державне казначейство України, про перерахунок одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю,
в с т а н о в и л а:
У березні 2011 року ОСОБА_9 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати бездіяльність Міноборони в частині неврахування їй при визначенні суми одноразової грошової допомоги у зв'язку з її інвалідністю вимог частини другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2011-XII); зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити їй одноразову грошову допомогу в розмірі
42-місячного грошового забезпечення із урахуванням частини другої статті 9 Закону № 2011-XII.
На обґрунтування зазначених позовних вимог послалася на те, що при нарахуванні одноразової грошової допомоги відповідач неправильно визначив склад грошового забезпечення, оскільки відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Київський районний суд міста Полтави постановою від 1 червня 2011 року, залишеною без змін ухвалами Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2011 року та Вищого адміністративного суду України від 28 березня 2013 року, у задоволенні позову відмовив.
Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, ОСОБА_9 звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України частини другої статті 9, статті 16 Закону № 2011-XII та положень Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок). Просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 28 березня 2013 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. На обґрунтування заяви додала копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 січня 2014 року, яка, на її думку, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява ОСОБА_9 підлягає задоволенню з таких підстав.
У доданій до заяви ухвалі від 28 січня 2014 року, наданій на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що при визначенні розміру одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням інвалідності застосуванню підлягає Закон № 2011-ХІІ, а не Порядок, який звужує поняття грошового забезпечення, визначеного частиною другою статті 9 Закону № 2011-ХІІ.
Натомість у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, виходив із того, що відповідно до частини другої статті 16 Закону № 2011-XII Кабінету Міністрів України надано право визначати умови виплати одноразової грошової допомоги.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
За змістом частини другої статті 16 зазначеного Закону у разі інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності військовослужбовцю виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
На виконання цієї статті Закону Кабінет Міністрів України постановою від 28 травня 2008 року № 499 затвердив Порядок, згідно з підпунктом 2 пункту 2 якого одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), зокрема інвалідам ІІ групи, у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби у розмірі 42-місячного грошового забезпечення.
Абзацом п'ятим підпункту 4 пункту 2 Порядку передбачено, що для військовослужбовців, які перебувають на кадровій військовій службі або проходять військову службу за контрактом, грошове забезпечення визначається за останньою посадою, яку вони займали на день втрати працездатності, а звільнених із служби - на день звільнення виходячи з таких складових: посадовий оклад, оклад за військовим званням, відсоткова надбавка за вислугу років.
Водночас частина друга статті 9 Закону № 2011-XII елементи грошового забезпечення визначає по-іншому: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, виходячи із визначених у частині четвертій статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами для визначення складових грошового забезпечення щодо виплати одноразової грошової допомоги слід застосовувати не Порядок, а Закон № 2011-XII, який має вищу юридичну силу.
Аналогічна правова позиція вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 12 листопада 2013 року (справа № 21-383а13), 28 січня 2014 року (справи №№ 21-475а13, 21-477а13), 11 лютого 2014 року (справа № 21-495а14).
Враховуючи наведене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що висновок Вищого адміністративного суду України у справі, що розглядається, не ґрунтується на правильному застосуванні ним норм матеріального права, а тому його судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Заяву ОСОБА_9 задольнити.
Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 28 березня 2013 року скасувати, справу направити на новий касаційний розгляд.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. КривенкоСудді: М.І. Гриців В.Л. МаринченкоМ.Б. Гусак О.Б. ПрокопенкоО.А. Коротких О.О. Терлецький О.В. Кривенда
Сервіси для юристів