ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 червня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючогоТерлецького О.О.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві (правонаступник державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві; далі - Інспекція) про визнання дій протиправними та скасування наказу,
в с т а н о в и л а:
У грудні 2014 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом, у якому просив скасувати наказ начальника Інспекції від 5 грудня 2014 року № 314 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки» (далі - наказ) та визнати протиправними дії Інспекції щодо її проведення.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1. зазначив про відсутність у відповідача підстав для проведення перевірки та порушення порядку її проведення.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 16 січня 2015 року позов задовольнив. Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив із того, що Інспекція не довела правомірність та обґрунтованість прийняття спірного наказу та вчинення дій щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки з урахуванням чинного законодавства, тому це є безумовною підставою для його скасування.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 5 березня 2015 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким відмовив у задоволенні позову. При цьому суд виходив із того, що діяльність, зокрема з проведення перевірки суб'єкта господарювання та складення акта за результатами такої перевірки, є лише службовою діяльністю осіб на виконання своїх посадових обов'язків зі збирання доказової інформації щодо дотримання перевірки вимог чинного законодавства і не створює жодних правових наслідків для суб'єкта господарювання та не змінює стану його суб'єктивних прав.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 25 березня 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1. на постанову суду апеляційної інстанції на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, ОСОБА_1. з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 КАС, звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України, у якій просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 25 березня 2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду України від 5 березня 2015 року, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 січня 2015 року залишити в силі. На обґрунтування заяви додав ухвали Вищого адміністративного суду України від 5 лютого, 21 травня, 16 вересня 2014 року та 10 лютого 2015 року (справи №№ К/9991/9810/12, К/9991/58915/12, К/800/535/14, К/800/5967/14 відповідно), які, на його думку, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.
Виконуючи вимоги пункту 1 частини першої статті 237 КАС щодо усунення неоднакового застосування норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Відповідно до зазначеної статті судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився касаційний суд, відмовляючи у відкритті касаційного провадження, виходив із того, що винесення спірного наказу було зумовлено відсутністю у відповіді на запит Інспекції документів, які б підтверджували надану інформацію, а визначений законодавством порядок проведення позапланової перевірки не порушений.
Натомість в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 5 лютого 2014 року та 10 лютого 2015 року, наданих на підтвердження наведених у заяві доводів, контролюючий орган надіслав платнику податків письмовий запит без наведення підстави для його направлення, що суд визнав порушенням.
В ухвалі касаційного суду від 21 травня 2014 року, яку також додано на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, суд виходив із того, що податковий орган не надав доказів щодо направлення позивачу обов'язкового письмового запиту про надання пояснень та їх документального підтвердження щодо порушень податкового законодавства.
В ухвалі суду касаційної інстанції від 16 вересня 2014 року зазначено, що, видавши наказ про проведення документальної невиїзної перевірки, відповідач не зазначив, ненадання яких саме документів або письмових пояснень на письмовий запит податкового органу стало підставою для призначення перевірки.
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності у різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.
Оскільки обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справах, рішення в яких додано на підтвердження наведених у заяві доводів, то підстав для висновку про неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах немає.
Згідно з частиною першою статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
постановила:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
ГоловуючийО.О. ТерлецькийСудді:О.Ф. ВолковМ.І. ГрицівО.А. КороткихО.В. КривендаВ.В. КривенкоВ.Л. МаринченкоП.В. ПанталієнкоО.Б. ПрокопенкоІ.Л. Самсін
Сервіси для юристів