П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 березня 2016 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Гуменюка В.І., суддів Лященко Н.П.,Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І.,Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «ДТЕК «Павлоградвугілля» про стягнення компенсації за несвоєчасну виплату одноразової допомоги у зв'язку із втратою професійної працездатності за заявою ОСОБА_6 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2015 року,
в с т а н о в и л а :
У вересні 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що під час перебування у трудових відносинах із шахтою «Ювілейна» Державної холдингової компанії «Павлоградвугілля» (далі - ДХК «Павлоградвугілля»), правонаступником якої є публічне акціонерне товариство «ДТЕК Павлоградвугілля (далі - ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля»), 16 листопада 1997 року з ним стався нещасний випадок на виробництві. Висновком медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) від 14 вересня 1998 року ОСОБА_6 встановлено 60 % втрати професійної працездатності, а наказом від 7 жовтня 1998 року призначено одноразову допомогу в розмірі 26 тис. 454 грн 60 коп., яку виплачено йому лише у червні 2002 року, тобто з порушенням вимог закону щодо терміну виплати цієї допомоги, а саме зі спливом місячного терміну з дня встановлення втрати професійної працездатності.
На підставі вищезазначеного ОСОБА_6 просив стягнути з відповідача компенсацію за несвоєчасну виплату одноразової допомоги за період з вересня 1998 року до травня 2002 року в розмірі 21 тис. 110 грн 77 коп.
Суди розглядали справу неодноразово.
Першотравенський міський суд Дніпропетровської області рішенням від 26 березня 2015 року позов задовольнив, стягнув з ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_6 відкореговану одноразову грошову допомогу у зв'язку зі стійкою втратою працездатності (компенсацію за несвоєчасну виплату відшкодування шкоди) в розмірі 21 тис. 110 грн 77 коп. Допустив негайне виконання рішення суду в межах стягнення суми за один місяць.
Апеляційний суд Дніпропетровської області рішенням від 19 жовтня 2015 року рішення суду першої інстанції скасував й ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Вищий спеціалізований суд України з розгляд цивільних і кримінальних справ ухвалою від 27 листопада 2015 року поновив ОСОБА_6 строк на касаційне оскарження рішення апеляційного суду та відмовив у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на вищезазначене рішення апеляційного суду.
У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу касаційного суду й передати справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме пункту 43 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472 (далі - Правила № 472), та Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427 (далі - Положення № 1427).
На підтвердження своїх доводів заявник наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2013 року та 26 березня 2014 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши викладені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Згідно з пунктом 1 статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Суди під час розгляду справи встановили, що ОСОБА_6 перебував у трудових відносинах із шахтою «Ювілейна» ДХК «Павлоградвугілля», правонаступником якого є ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля».
16 листопада 1997 року з ОСОБА_6 стався нещасний випадок на виробництві.
Висновком МСЕК від 14 вересня 1998 року ОСОБА_6 встановлено 60 % втрати професійної працездатності, а наказом підприємства від 7 жовтня 1998 року позивачу призначено одноразову допомогу в розмірі 26 тис. 454 грн 60 коп.
Однак призначену допомогу ОСОБА_6 виплачено не було.
Першотравенський міський суд Дніпропетровської області рішенням від 1 березня 2001 року стягнув з ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_6 одноразову допомогу в розмірі 26 тис. 454 грн 60 коп.
25 червня 2002 року державним виконавцем прийнято постанову про закриття виконавчого провадження у зв'язку з виконанням судового рішення у повному обсязі та погашення заборгованості перед ОСОБА_6
Таким чином, з дня встановлення втрати професійної працездатності висновком МСЕК від 14 вересня 1998 року одноразову допомогу ОСОБА_6 було виплачено лише в червні 2002 року.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що підприємство несвоєчасно нарахувало та виплатило позивачу суму одноразової допомоги у зв'язку з каліцтвом на виробництві, а тому наявні правові підстави для стягнення на його користь суми компенсації за втрату частини доходу за період з дня встановлення втрати професійної працездатності (вересень 1998 року) до моменту погашення підприємством заборгованості зі сплати одноразової допомоги (червень 2002 року) в порядку, визначеному статтею 34 Закону України «Про оплату праці» і Положенням № 1427.
Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, керувався тим, що підприємство не є відповідальною особою за затримку виплати одноразової соціальної допомоги. Водночас можливість стягнення передбачених статтею 34 Закону України «Про оплату праці», частиною сьомою статті 40 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон № 1105-XIV) компенсаційних виплат пов'язана з наявністю вини Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд) у несвоєчасній виплаті особі страхової суми. Оскільки Закон України від 19 жовтня 200 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III), який регулює порядок та підстави компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати, прийнятий пізніше та встановлює інші правила виплати компенсації, ніж передбачені частиною сьомою статті 40 Закону № 1105-XIV, то до спірних правовідносин підлягає застосуванню нормативно-правовий акт, який прийнято пізніше. Крім того, оскільки одноразова допомога носить разовий характер, то до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення Закону № 2050-III, тому що, норми цього Закону застосовуються до тих правовідносин щодо грошових доходів, які не мають разового характеру. Так, відповідно до пункту 5 статті 2 зазначеного Закону підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є, зокрема, дотримання умови, що доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Проте в наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2013 року та 26 березня 2014 року суд касаційної інстанції погодився з висновком судів попередніх інстанцій про стягнення з роботодавця компенсації одноразової допомоги, оскільки за змістом пунктів 39, 43 Правил № 472 в разі несвоєчасної виплати або несвоєчасного визначення сум відшкодування шкоди, заподіяної працівнику ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, стягненню підлягає компенсація за втрату частини доходу у зв'язку із затримкою її виплати в порядку, передбаченому статтею 34 Закону України «Про оплату праці» і Положенням № 1427. Тому несвоєчасно виплачені суми відшкодування шкоди за період з 1 січня 1998 року до 31 грудня 2000 року підлягають компенсації на підставі Положення № 1427, а з 1 січня 2001 року - на підставі Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159). Зазначені нормативно-правові акти не містять будь-якого обмеження для нарахування такої компенсації залежно від порядку виплати сум доходу - добровільного чи судового.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме пункту 43 Правил № 472 та Положення № 1427, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Сервіси для юристів