П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 березня 2016 року м. КиївСудова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого суддів: Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М.,Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Бізнесторгінвест» до ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи: комунальне підприємство «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації», товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торговельна фірма «ДЛД», про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна за заявою ОСОБА_7 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2015 року та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 17 лютого 2015 року,
в с т а н о в и л а :
У березні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Бізнесторгінвест» (далі - ТОВ «Компанія «Бізнесторгінвест») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна.
Позивач зазначав, що 24 квітня 2009 року між ОСОБА_7 і ОСОБА_8 було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого остання продала ОСОБА_7 1/50 частину торговельного комплексу та офісу, що складається з приміщень у будівлі «А» - І поверх - частина приміщення АДРЕСА_1
У договорі купівлі-продажу зазначено, що відчужувана частина торговельного комплексу та офісних приміщень належить ОСОБА_8 на підставі рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 17 жовтня 2008 року, яке Апеляційний суд Вінницької області скасував рішенням від 22 листопада 2012 року.
Посилаючись на те, що 20 вересня 2006 року між позивачем (замовник), товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торговельна фірма «ДЛД» (далі - ТОВ «ВТФ «ДЛД») (генеральний підрядник) та товариством з обмеженою відповідальністю «НБК» (далі - ТОВ «НБК») (субпідрядник) було укладено договір на будівництво цього торговельно-офісного центру, тому спірним договором купівлі-продажу було порушено право власності ТОВ «Компанія «Бізнесторгінвест» як замовника будівництва цього центру, що оплатив його будівництво в повному обсязі, позивач просив визнати зазначений договір купівлі-продажу недійсним та витребувати у ОСОБА_7 частину торговельного комплексу та офісів площею 21,3 кв. м.
Вінницький міський суд Вінницької області рішенням від 9 грудня 2014 року в задоволенні позовних вимог ТОВ «Компанія «Бізнесторгінвест» відмовив.
Апеляційний суд Вінницької області рішенням від 17 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2015 року, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 9 грудня 2014 року скасував та ухвалив нове рішення: визнав недійсним договір купівлі-продажу 1/50 частин торговельного комплексу та офісу на АДРЕСА_1 укладений 24 квітня 2009 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_7
У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2015 року та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 17 лютого 2015 року ОСОБА_7 просить скасувати зазначені судові рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави невідповідності указаного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України від 4 листопада 2015 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах статей 331, 376, 388, 876 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
На обґрунтування заяви ОСОБА_7 надав копію постанови Верховного Суду України від 4 листопада 2015 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_7 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.
За положенням пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що 9 лютого 2001 року між Вінницькою міською радою та ОСОБА_8 було укладено договір оренди земельної ділянки. Земельна ділянка площею 0,0526 га була передана в оренду ОСОБА_8 строком на 49 років.
24 листопада 2005 року між ОСОБА_8 та ТОВ «ВТФ «ДЛД» укладено інвестиційну угоду на будівництво торговельно-офісного центру на зазначеній вище земельній ділянці, відповідно до умов якої предметом цього договору є спільна дольова участь сторін у реалізації інвестиційного проекту з будівництва торговельно-офісного центру на АДРЕСА_1, зокрема, об'єктом інвестиційної діяльності сторін є комплекс робіт, пов'язаний з будівництвом та введенням в експлуатацію торговельно-офісного центру, який так і був уведений в експлуатацію.
20 вересня 2006 року між ТОВ «ВТФ «ДЛД» (генеральний підрядник), ТОВ «Компанія «Бізнесторгінвест» (замовник) та ТОВ «НБК» (субпідрядник) укладено договір будівельного підряду, предметом якого є будівництво торговельно-офісного центру з інженерними мережами на АДРЕСА_1 та благоустрій земельної ділянки за цією ж адресою.
Відповідно до зазначеного договору генеральний підрядник зобов'язується, зокрема, забезпечити отримання дозволу на виготовлення проекту та відведення земельної ділянки під будівництво об'єкта, надати замовнику документи, що підтверджують її статус, своїми та залученими силами субпідрядних організацій виконати всі роботи в обсягах, передбачених календарним планом, і здати роботи згідно з проектною документацією, будівельними нормами та правилами, забезпечити юридичний супровід будівництва об'єкта і по закінченню будівництва надати замовнику або іншим особам за його поданням необхідні документи для подальшого оформлення права власності на відповідні частини об'єкта. Замовник зобов'язується, зокрема, сплатити генеральному підряднику вартість послуг та витрат з виконання зобов'язань згідно з договором, по закінченню будівництва прийняти об'єкт від генерального підрядника за актом і забезпечити його заселення та експлуатацію.
24 квітня 2009 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 було укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_8 продала, а ОСОБА_7 купив 1/50 частину торговельного комплексу та офісу, яка складається з приміщення АДРЕСА_1
На момент укладення спірного договору купівлі-продажу власником спірного нерухомого майна була ОСОБА_8 на підставі рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 17 жовтня 2008 року, яке у подальшому Апеляційний суд Вінницької області рішенням від 22 листопада 2012 року скасував та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна з тієї підстави, що спірний об'єкт нерухомого майна не було прийнято до експлуатації, а відтак право власності у ОСОБА_8 на нього не виникло.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «Компанія «Бізнесторгінвест», суд першої інстанції вважав, що спірний договір купівлі-продажу не порушує майнових прав позивача, зокрема прав на збудоване майно в майбутньому, оскільки об'єкт збудований без дотримання вимог Закону України «Про планування і забудову територій», Закону України «Про архітектурну діяльність», Порядку проведення експертизи містобудівної документації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2000 року № 1577, які регулюють порядок розробки проектної документації, надання та оформлення дозвільної документації на проведення будівельних робіт, а тому договір не може бути визнаний недійсним.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що ТОВ «Компанія «Бізнесторгінвест» як замовник виконало своє грошове зобов'язання за договором будівельного підряду, сплативши повну вартість об'єкта будівництва шляхом здійснення стовідсоткової передоплати, тобто вчинило дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги щодо переходу права власності на об'єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об'єкт. А отже, спірний договір купівлі-продажу порушує майнові права замовника - ТОВ «Компанія «Бізнесторгінвест».
Разом з тим у постанові Верховного Суду України від 4 листопада 2015 року, наданій заявником для порівняння, міститься висновок про те, що витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Системний аналіз статей 331, 876 ЦК України дає можливість зробити висновок, що стаття 876 цього Кодексу щодо визначення замовника власником об'єкта будівництва застосовується лише у взаємозв'язку зі статтею 331 ЦК України щодо вимоги обов'язкової наявності права власності або права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться нерухоме майно. В інших випадках відповідно до статті 376 цього Кодексу такий об'єкт будівництва та інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, а особа, яка його здійснила, не набуває права власності на нього.
Отже, існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, що оскаржується, викладеному у постанові Верховного Суду України від 4 листопада 2015 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах статей 215, 216, 876 ЦК України.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Сервіси для юристів