ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 березня 2016 року м. КиївСудова палата у цивільних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого Романюка Я.М.,суддів:Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,Яреми А.Г., Лященко Н.П.,Сімоненко В.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_7, ОСОБА_8, який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_13, ОСОБА_14, третя особа - служба у справах дітей Хмельницької міської ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення за заявою публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 червня 2015 року,
в с т а н о в и л а :
У листопаді 2013 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ «КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом, посилаючись на те, що за умовами кредитного договору від 5 лютого 2008 року ОСОБА_8 отримав кошти у розмірі 56 000 доларів США на умовах сплати 12 % річних на строк до 4 лютого 2028 року.
З метою забезпечення виконання ОСОБА_8 кредитного зобов'язання між ПАТ «КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_7 було укладено договір іпотеки, за яким передано житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 загальною площею 66,7 кв. м, житловою площею 49,7 кв. м і земельну ділянку площею 0,15 га, розташовану за указаною адресою.
У зв'язку з неналежним виконанням боржником взятих за кредитним договором зобов'язань утворилася заборгованість, яка станом на 3 вересня 2013 року складає 125 84, 96 доларів США, у рахунок погашення якої позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу банком з укладенням договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем та виселити відповідачів разом з малолітніми дітьми з указаного житлового будинку.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 27 січня 2014 року у позові відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 23 лютого 2015 року рішення суду першої інстанції змінено, виключено з мотивувальної частини посилання на частину першу статті 224 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843262/ed_2015_05_14/pravo1/T030435.html?pravo=1> про визнання договору іпотеки від 5 лютого 2008 року нікчемним. У решті рішення суду залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 червня 2015 року касаційні скарги ОСОБА_12 та ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін.
У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 червня 2015 року та направити справу на новий касаційний розгляд, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 204 ЦК України.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «КБ «ПриватБанк» - Каракоці О.Р. на підтримання заяви, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.
На підставі статті 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.
Судами встановлено, що 5 лютого 2008 року між ЗАТ «КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ «КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_8 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав останньому кредит у розмірі 56 000 доларів США на строк до 4 лютого 2028 року включно зі сплатою 12 % річних за користування кредитом.
В забезпечення виконання ОСОБА_8 зобов'язань за кредитним договором 5 лютого 2008 року між ЗАТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_7 було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Гусєвою Л.В., відповідно до умов якого ОСОБА_7 передала банку в іпотеку вищезазначений житловий будинок й земельну ділянку.
На час укладення договору іпотеки в будинку АДРЕСА_2 як член сім`ї іпотекодавця проживав та був зареєстрований малолітній ОСОБА_17, ІНФОРМАЦІЯ_1. Дана обставина встановлена рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 5 серпня 2010 року.
Відмовляючи у позові про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення ґрунтуються на положеннях нікчемного правочину, оскільки відповідно до вимог статті 71, частини першої статті 224 ЦК України, правочин (іпотечний договір), вчинений без дозволу органу опіки та піклування є нікчемним.
Змінюючи рішення суду першої інстанції та виключаючи посилання на частину першу статті 224 ЦК України про визнання договору іпотеки нікчемним, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що зі змісту частини першої статті 71 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843102/ed_2015_05_14/pravo1/T030435.html?pravo=1>, частини першої статті 224 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843262/ed_2015_05_14/pravo1/T030435.html?pravo=1>, правочин є нікчемним, якщо його вчинено опікуном всупереч інтересам дитини без дозволу органу опіки та піклування, а згода цього органу необхідна лише у випадку, коли дитина є власником (співвласником), або має право на користування жилим приміщенням, що відчужується. ОСОБА_7 є прабабусею малолітнього ОСОБА_13, який на час укладення спірного договору іпотеки не досяг віку десяти років. Іпотекодавець ОСОБА_7 не являється опікуном малолітнього, а тому на неї не поширюються обмеження, передбачені статтею 71 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843102/ed_2015_05_14/pravo1/T030435.html?pravo=1>. За таких обставин, помилковим є посилання на нікчемність договору іпотеки від 5 лютого 2008 року відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843262/ed_2015_05_14/pravo1/T030435.html?pravo=1>.
У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року, суд висловив правову позицію щодо застосування статей 177 СК України та 17 Закону України «Про охорону дитинства», а тому зазначена постанова Верховного Суду України не може свідчити про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Проте в наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2015 року суд касаційної інстанції виходив із того, що у разі скасування незаконного судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису в Державному реєстрі іпотек, оскільки відпала підстава виключення цього запису. Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек. Зазначений висновок узгоджується із положенням статті 204 ЦК України. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, а саме статті 204 ЦК України.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_5/ed_2014_10_30/pravo1/T030898.html?pravo=1> іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Частиною п'ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_20/ed_2014_10_30/pravo1/T030898.html?pravo=1> передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Закінчення строку дії кредитного договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань (частина четверта статті 631 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843704/ed_2016_01_01/pravo1/T030435.html?pravo=1>).
Сервіси для юристів