П ОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 березня 2016 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Сімоненко В.М.,суддів:Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Охрімчук Л.І.,Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про стягнення 3 % річних, інфляційних витрат та відшкодування моральної шкоди у зв'язку з невиконанням рішення суду за заявою ОСОБА_8 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня 2015 року,
в с т а н о в и л а :
У червні 2014 року ОСОБА_7 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що рішенням Новоушинського районного суду Хмельницької області від 27 грудня 2012 року на її користь з ОСОБА_8 стягнуто 48 тис. 620 грн, які до теперішнього часу не сплачені, у зв'язку з чим просила стягнути з відповідача 3 % річних від простроченої суми в розмірі 2 тис. 107 грн 30 коп., інфляційні витрати в сумі 5 тис. 863 грн 49 коп. та 5 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Новоушинського районного суду Хмельницької області від 13 листопада 2014 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 23 червня 2015 року вказане рішення районного суду скасовано й позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_8 на користь позивача 2 тис. 107 грн 30 коп. - 3% річних, 5 тис. 863 грн 49 коп. інфляційних витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня 2015 року відмовлено ОСОБА_8 у відкритті касаційного провадження за її скаргою на рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 23 червня 2015 року.
У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_8 просить ухвалу суду касаційної інстанції скасувати і передати справу на новий касаційний розгляд з підстав, передбачених пунктом 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), - неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції норм матеріального права та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
На підтвердження своїх доводів ОСОБА_8 наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 березня 2012 року (6-27805св11), 25 червня 2015 року (6-14418св15) та рішення цього ж суду від 5 червня 2013 року (6-11993св13), а також рішення Верховного Суду України від 28 березня 2012 року (6-36736вов10).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведенні в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає.
За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. <http://pravo.ligazakon.ua/document/view/T150192?edition=2015_02_12>
Відповідно до змісту статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 20 грудня 2007 року між сторонами було укладено попередній договір купівлі-продажу жилого будинку АДРЕСА_1, відповідно до якого ОСОБА_7 сплатила авансовий внесок у розмірі 8 тис. доларів США. У разі невнесення решти коштів до 30 квітня 2008 року ОСОБА_8 зобов'язалася повернути авансовий платіж з вирахуванням оплати за проживання, комунальних послуг та зазначених збитків, якщо такі будуть. У січні 2008 року через відмову позивачки від подальшого укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_8 повернула 2 тис. доларів.
Рішенням Новоушинського районного суду Хмельницької області від 27 грудня 2012 року, яке набрало законної сили 23 жовтня 2013 року, стягнув з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 суму авансу в розмірі 48 тис. 620 грн.
Відділ державної виконавчої служби Новоушинського районного управління юстиції у примусовому порядку стягнув з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 6 тис. 088 грн 20 коп., що підтверджується постановами про закінчення виконавчого провадження від 13 березня 2014 року.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення статті 625 ЦК України, оскільки стягнення грошових коштів за рішенням суду не є грошовим зобов'язанням.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з наявності підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних витрат, оскільки за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування вказаних витрат є грошовим зобов'язанням і вважається особливим засобом відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання та способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) за користування грошовими коштами.
Проте у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 березня 2012 року (6-27805св11) суд касаційної інстанції виходив з того, що суд помилково застосував до вимог про повернення суми авансу положення статті 1212 ЦК України й передчасно - положення частини другої статті 625 цього Кодексу, не з'ясувавши, чи вважається сплата авансу грошовим зобов'язанням з огляду на те, що це зобов'язання спрямоване на придбання нерухомого майна.
В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня 2015 року (6-14418св15) касаційний суд указав на те, що аванс, сплачений у рахунок подальшого виконання договору, повертається в тому розмірі, що й надавався; до таких правовідносин не застосовуються положення частини другої статті 625 ЦК України.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення суми завдатку з урахуванням 3 % річних та інфляційних витрат, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у рішенні від 5 червня 2013 року (6-11993св13) послався на те, що укладення попереднього договору не створює для сторін будь-яких грошових зобов'язань, оскільки сплачені в рахунок виконання такого договору платежі визнаються авансовими й повертаються в тому розмірі, у якому вони передавалися, тому до спірних правовідносин приписи частини другої статті 625 ЦК України не застосовуються.
У наданому для порівняння рішенні від 28 березня 2012 року (6-36736вов10) Верховний Суд України суд виходив з того, що за правилами статті 625 ЦК України індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України гривня, а іноземна валюта індексації не підлягає.
Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції у подібних правовідносин частини першої статті 625 ЦК України.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843578/ed_2013_08_11/pravo1/T030435.html?pravo=1> зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843042/ed_2012_07_03/pravo1/T030435.html?pravo=1>.
Так, у частині п'ятій статті 11 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843042/ed_2012_07_03/pravo1/T030435.html?pravo=1> визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникнути з рішення суду.
Сервіси для юристів