П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Волкова О.Ф., суддів:Гриціва М.І., Гуменюка В.І., Кривенди О.В., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Прокопенка О.Б., Романюка Я.М., Самсіна І.Л., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом прокурора Черкаського району Черкаської області (далі - Прокурор) до Черкаської районної державної адміністрації (далі - РДА), треті особи: ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 та інші фізичні особи, спеціалізоване комунальне підприємство (далі - СКП) «Райліс», державне підприємство (далі - ДП) «Черкаське лісове господарство», Черкаське регіональне управління водних ресурсів, про визнання незаконним та скасування розпорядження,
в с т а н о в и л а:
У жовтні 2010 року Прокурор звернувся до суду з позовом про визнання незаконним розпорядження РДА від 17 квітня 2008 року № 108 «Про передачу у власність земельних ділянок для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» (далі - розпорядження № 108).
Позовні вимоги мотивовано тим, що РДА протиправно, за відсутності повноважень щодо передачі у власність земельних лісових ділянок площею понад 1 га, прийняла розпорядження № 108, яким припинено право користування земельними ділянками загальною площею 3,0749 га (ліси І групи та інші зелені захисні насадження) та передано вказані земельні ділянки безоплатно у власність 28 громадянам. На думку позивача, оспорюване рішення суперечить, зокрема, вимогам розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2008 року № 610-р «Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками», яким зупинено прийняття рішень про надання згоди на вилучення земельних ділянок, передачу їх у власність та оренду зі зміною цільового призначення, крім ділянок, необхідних для будівництва, реконструкції та капітального ремонту автомобільних доріг загального користування, та вказано на необхідність відкликання раніше наданих згод на вилучення ділянок та передачу їх у власність чи оренду.
Суди розглядали справу неодноразово.
Під час нового розгляду Черкаський окружний адміністративний суд постановою від 1 липня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2014 року, у задоволенні позову відмовив.
Вищий адміністративний суд України постановою від 30 березня
2016 року скасував рішення судів попередніх інстанцій, а позов Прокурора задовольнив: визнав протиправним та скасував розпорядження № 108.
29 червня 2016 року представник ОСОБА_12 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 30 березня 2016 року з підстав, передбачених пунктами 2, 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). У заяві просить скасувати постанову суду касаційної інстанції, а провадження у справі закрити.
На обґрунтування заяви додано копії постанов Верховного Суду України від 6 жовтня 2015 року (справа № 21-1306а15), 9 лютого 2016 року (справа № 816/3735/14, 21-5828а15), 24 червня 2015 року
(справа № 6-502цс15), 22 квітня 2015 року (справа № 21-52цс15), які, на думку заявника, підтверджують невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Також заявник зазначає, що суд касаційної інстанції неоднаково застосував одні й ті ж самі норми процесуального права.
У постанові Верховного Суду України від 6 жовтня 2015 року міститься правовий висновок про те, що у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладення договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.
При цьому Верховний Суд України зазначив, що позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.
У постанові від 9 лютого 2016 року Верховний Суд України зазначив, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.
Постановою Верховного Суду України від 24 червня 2015 року спір не вирішено по суті, скасовано всі судові рішення, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції в силу неповноти встановлених обставин.
При цьому Верховний Суд України зазначив, що землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які поширюється особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність.
Передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин [стаття 27 Лісового кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_825357/ed_2014_12_28/pravo1/T385200.html?pravo=1> (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних відносин; (далі - ЛК)].
Згідно із частиною другою статті 149 Земельного кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_940/ed_2015_06_02/pravo1/T012768.html?pravo=1> (далі - ЗК) вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
Відповідно до частини дев'ятої статті 149 ЗК <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_940/ed_2015_06_02/pravo1/T012768.html?pravo=1>Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси - площею понад 1 га для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою-восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_954/ed_2015_06_02/pravo1/T012768.html?pravo=1>.
Постановою від 22 квітня 2015 року Верховний Суд України, скасовуючи ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 14 травня 2015 року та направляючи справу на новий касаційний розгляд, зазначив, що суди дійшли передчасного висновку щодо правового режиму спірних земельних ділянок виходячи лише із відсутності проектної документації без врахування їх фактичного розташування. При цьому Верховний Суд України зазначив, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити із нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них <http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/486-96-%D0%BF>, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486.
Натомість у справі, яка розглядається, Вищий адміністративний суд України, ухвалюючи судове рішення про задоволення позовних вимог, виходив із того, що прийняття головою РДА розпорядження № 108 як правового акта спрямовано на розпоряджання землями лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею, що перевищує 1 га, свідчить про перевищення відповідачем наданих йому законом повноважень, оскільки згідно із частиною дев'ятою статті 149 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_940/ed_2016_03_01/pravo1/T012768.html?pravo=1>ЗК Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 га для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою-восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_954/ed_2016_03_01/pravo1/T012768.html?pravo=1>.
Водночас суд касаційної інстанції зазначив, що цей спір належить до адміністративної юрисдикції, оскільки місцева державна адміністрація при наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки діє як суб'єкт владних повноважень при реалізації владних управлінських функцій, наданих
статтею 13 Закону України від 9 квітня 1999 року № 586-ХІV «Про місцеві державні адміністрації» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_84/ed_2016_02_21/pravo1/T990586.html?pravo=1>, пунктом «а» статті 17 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_151/ed_2016_03_01/pravo1/T012768.html?pravo=1> та статтею 118 ЗК.
Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Сервіси для юристів